Твоя зоря

Перед усiма небезпеками ви тепер нiби наш повпред…

– О, яка атестацiя!..

– Так от, i не хвилюйтесь, товаришу повпред… – І пiд щокою дiвчини трепече смiшок, хоч губенята мiцно студенi.

Одначе для бiльшоi довiри чи просто щоб розважити льотчика, вона таки розповiсть. Полiцайчук, про якого вiн питае, справдi в природi iснуе, час вiд часу навiдуеться в Синiй Гай. Як ходили до школи, в однiм класi був iз Софiйкою, i хто б мiг подумати, що аж так вiн знiкчемнiе пiд цю лиху годину? Але ж мае тепер життячко: вiд-коли ту полiцайську ганчiрку на руку начепив, у вiчнiм перебувае страху, нi на день не сходить з нього переляк, в очах завжди бiгае сполоханiсть… Тiтки плюються, мати кляне: «Чого ти встряв? Хто тебе вiдмивати буде?» Нi, безчестя само в собi кару несе… А як пiсля склянки самогону розвезе його, тодi цей Вашi-нашi[2 - Так його продражнили хутiрськi.

] навiть сльозу каятьби перед дiвчатами пустить: «Знаю, продав душу чортам, прийдуть вашi-нашi – повiсять, а за що? Я ж i зараз ось догадуюсь, що у вас якась тайна, дiвчата, з чимось криетесь вiд мене, та ж, бачите, мовчу. Нiмий як риба! Невже за таку поведiнку вашi-нашi потiм хоч трохи не збавлять менi грiха? Ви за мене посвiдчите, дорогесенькi?»

Софiйка, розповiдаючи, смiшно iмiтуе того шепелявого продайдушу.

– А це якось беру воду, а вiн де взявсь i з-за спини «Дозволь, я поможу тобi, Софiйко…» І так скривився жалiбно…

– Може, вiн просто не байдужий до вас?

– Та пробував пiдбивати клина, поганець. – І Софiйка, не бажаючи поширюватись про це, запропонувала: – Вам i сьогоднi щось почитати?

Бувае, вона вечорами читае льотчиковi при вогнику блимавки когось iз поетiв, а коли вiн, знеможений, задрiмне, ще й пiсля того бiля нього посидить, тихо чатуючи його сни, льотчицькi, фронтовi чи, може, що довоеннi.

А вранцi потiм запитае:

– По-якому то ви говорили ввi снi?

– Невже говорив?

– Якась мова зовсiм не знайома.

– Чи не бенгальська? – всмiхнеться льотчик.

– У вас i таку вивчали?

Усiм хутiрцем проводжали його.

Хлопчашня, ескортуючи сани, з веселим галасом вибiгла аж у поле, де вiтерець так i струже, бiгли б i бiгли, але тут iм сказано було вернутись, бо ж невiдомо, яка цей повоз чекае дорога, може, доведеться правити навiть за Днiпро, доки знайдуть своему пiдбитому соколовi належне пристанище… Гордiсть почувають жiнки, що мають такого пасажира. І Софiйка душею квiтне: вберегли! Саме рятування льотчика згуртувало людей, зблизило iх гостротою небезпеки й силою круговоi поруки.