Залізний острів

До радгоспу звiдси далеко, лежить туди курявна степова дорога, але Тоня, щоб скоротити свою путь, вирiшуе брести через лиман навпростець, – так вона зрiже кут, дiстанеться того берега набагато швидше, а там уже рукою подати до одного з iхнiх вiддiлкiв… Затока тут не схожа на ту, що бiля iхнього радгоспного степу, ця ще мiлкiша, i ii справдi можна перейти вбрiд. Помахавши на розвiтання рукою дiтям та вожатим, що вийшли на берег ii проводжати, Тоня пiдбирае платтячко вище колiн, i вже ii тугi смаглявi ноги смiливо забродять в це тропiчне море, де нагрiта за день вода тепла, як молоко, i гаряче, йодисто пахнуть водоростi.

Густо збитi хвилею, вони непорушно киснуть у водi, i по них так м’яко ступати. Далi вiд берега море стае прозоре та чисте, дно виднiе кожною своею пiщинкою, а потiм знову з’являються водоростi; вони ростуть по дну якiсь мережанi, гiллястi – фантастична, неземна рослиннiсть. В тiй затоцi, що бiля радгоспу, водоростей зовсiм нема, а тут iх цiлий лiс пiд водою. Сонце просвiтлюе воду, i iх видно виразно, до кожного стебельця, наче в акварiумi, а там, де Тоня бреде, вони самi розхиляються перед нею, наче дають iй дорогу, наче знають, куди Тоня спiшить. А вона таки спiшить, i все iй смiеться в грудях, i серце палае жагою зустрiчi. Не те що такий лиман, що його курка перебреде, а, здаеться, i цiле море перемайнула б вона, щоб тiльки швидше бути там, де хлопчина, з усiх найгарнiший, жде ii на побачення. Скiльки разiв, то вранцi, то вечорами, коли табiр уже спить пiсля вiдбою, вона припадала вухом до приймача, вслухалась, чи не озветься часом до неi Вiталик, чи не скаже хоч одне слово, може, просто назве ii iм’я. Адже поки не був радистом в радгоспi, то радiохулiганив, мiг через ефiр розшукати ii в степу, покликати, а тепер, коли йому доручили весь радiовузол, тепер вiн сам не дозволяе собi такi коники викидати. Та вона й не сердиться на нього за це. Не сердиться, що мусить сама зараз бiгти до нього на побачення, адже вiн сьогоднi на чергуваннi i йому не можна вiдлучатись – це не те, що iй. В усьому вона ставила його вище за себе, в його вмiннi, в роботi, в здiбностях, i якщо тiльки чим вона могла не поступатись перед ним чи й перевершувати його, то це, мабуть, своею любов’ю. Брела, дедалi вище пiдбираючи платтячко, то наспiвувала, то голосно смiялась, що вона вiльна, що попереду вечiр побачення i що цiлуватиме ii той, хто iй любий.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».