Пані Боварі. Проста душа (збірник)

До пiзнiх творiв Флобера, написаних в 70-i роки, належать драматична феерiя «Спокуса святого Антонiя» (1874), роман «Бувар i Пекюше», що не був завершений i побачив свiт пiсля смертi автора (1881) i збiрка «Три повiстi» (1877). Щодо «Спокуси святого Антонiя», то це була третя редакцiя твору, задуманого Флобером ще в часи романтичноi молодостi; тодi ж була написана перша його редакцiя (1849), фрагменти другоi редакцii публiкувалися в 1856 роцi. Зберiгши фабульну основу драми, письменник в третiй, остаточнiй редакцii скоротив ii i надав iдейно-художньоi завершеностi.

Цей твiр вiдзначаеться складнiстю змiсту, в ньому трактуються фiлософськi, моральнi й психологiчнi проблеми, що знаходять вирiшення в символiко-алегоричнiй формi.

Роман «Бувар i Пекюше» автор визначив як «критичну енциклопедiю у формi фарсу». В ньому розповiдаеться про те, як два приятелi Бувар i Пекюше, якi своiм обмеженим обивательським мисленням нагадують аптекаря iз «Панi Боварi», вийшовши на пенсiю, зайнялися вивченням фiлософii, наук, всiеi суми знань, набутих людством.

Та критика в романi спрямована не тiльки на потворнi деформацii знань в свiдомостi «бiснуватих мiщан», а й на самi знання, на здобутки людського розуму. Останнiй великий твiр Флобера особливо вiдзначаеться глибоким скепсисом i песимiзмом.

До збiрки «Три повiстi» ввiйшли три невеликих твори пiзнього Флобера, один iз них, «Проста душа», на тему iз сучасностi, i два, «Легенда про святого Юлiана» та «Іродiада», на теми легендарно-iсторiчнi. Перша повiсть – це сумна iсторiя життя селянки-служницi Фелiсiте, «простоi душi, яку життя обдiлило в усьому, позбавивши ii навiть можливостi когось любити й про когось пiклуватися, чого вона найбiльше потребувала».

Це, за словами автора, «звичайна розповiдь про одне непомiтне життя, життя бiдноi селянськоi дiвчини», яка «любить спершу мужчину, потiм дiтей своеi господинi, небiжа, старого, за котрим доглядае, нарештi – папугу; коли папуга помирае, вона замовляе його чучело i, помираючи, приймае папугу за святого духа. Тут немае нiякоi iронii, навпаки, тут все серйозно i печально».

Флоберовi нерiдко закидали iндиферентнiсть, а то й жорстокiсть, з якими вiн змальовуе своiх персонажiв, iхнi терзання й страждання, i на цiй пiдставi робився висновок про його мiзантропiю, людиноненависництво. Повiсть «Проста душа» може служити одним з найпереконливiших спростувань цих тверджень, народжених поверховим розумiнням особистостi письменника i його творчостi.