Ляльковий дім (збірник)

Д i н а. Та я б з радiстю!

Йоган. Ви?

Дiна. Я можу працювати, я дужа, здорова, i тiтонька Марта багато зi мною займалася.

Йоган. Так в чому ж справа? Їдьмо з нами.

Дiна. Ну, це ви так, жартуете, ви й Улафу пропонували. І ще ось що менi хотiлося б знати: чи там люди дуже… чи вони дуже моральнi?

Йоган. Моральнi?

Дiна. Так, я хочу сказати, чи такi вони всi… пристойнi й чеснотливi, як тут?

Йоган. Ну, у всякому разi, вони не такi вже поганi, як тут вважають. І вам нема чого боятись.

Дiна. Ви мене не зрозумiли.

Менi б якраз хотiлося, щоб вони були не такими вже пристойними й високоморальними!

Йоган. Не були такими? Якими ж iм бути, по-вашому?

Дiна. Менi б хотiлося, щоб вони були природними.

Йоган. Мабуть, вони якраз такi.

Дiна. Тодi добре б менi туди попасти.

Йоган. Чудово! От i iдьмо з нами!

Дiна. Нi, з вами я б не поiхала. Менi треба самiй. О, там я пробилася б; я б стала такою людиною як слiд!

Бернiк (у саду коло тераси). Зажди, зажди, Беттi! Я тобi принесу. Так легко застудитись! (Входить у залу i шукае шаль дружини.

)

Беттi (з саду). Ходи й ти з нами, Йогане! Ми збираемось у грот!

Бернiк. Нi, хай Йоган тут побуде. Ось, Дiно, вiзьми цю шаль i йди з ними… Йоган зостанеться зi мною, люба Беттi. Треба ж менi почути про його тамтешне життя.

Беттi (з саду). Ну гаразд, але потiм приходьте до нас; ти ж знаеш, де нас шукати.

Беттi, Лона i Дiна проходять через сад налiво.

Бернiк (якусь мить дивиться iм услiд, потiм причиняе другi дверi з лiвого боку, пiдходить до Погана i мiцно тисне йому обидвi руки).

Тепер ми самi, Йогане! Дозволь же подякувати тобi.

Йоган. Може, не варто.

Бернiк. Дiм, свое сiмейне вогнище i щастя, становище в суспiльствi – усiм я завдячую тобi.

Йоган. Я дуже радий, дорогий Карстене, що з цiеi безглуздоi iсторii вийшло хоч що-небудь путне.

Бернiк (знову потискуючи йому руку). Спасибi, спасибi! З десятка тисяч жодний не зробив би того, що ти тодi для мене зробив.

Йоган. Чи варто про це говорити! Ми були обое молодi й легко дивились на життя.

Треба ж було кому-небудь узяти вину на себе…

Бернiк. Але кому ж найперше, як не самому винуватцевi?

Йоган. Цить! На той час найлегше це було зробити невинному. Я був зовсiм вiльний, сирота, контора набридла менi до смертi, i я був радий-радiсiнький вiдкараскатись вiд неi. А в тебе ж була стара мати, до того ж ти допiру потай заручився з Беттi, а вона страшенно тебе любила. Що було б з нею, якби вона дiзналася?…

Бернiк.