Виховання почуттів

Але сонце вже заходило, i холодний вiтер здiймав пилюку. Вiзники ховали пiдборiддя в комiри, колеса починали миготiти швидше, i пiд ними скрипiв утрамбований гравiй; всi екiпажi мчали по довгiй алеi, то черкаючи, то обганяючи один одного, а потiм на майданi Згоди роз'iжджалися в рiзнi боки. За Тюiльрi небо набувало аспiдноi барви. Дерева саду з лiловими верхiв'ями утворювали собою два великi масиви. Запалювалися газовi рiжки, i Сена, зеленава по всiй своiй довжинi, покривалася бiля мостових бикiв срiблястими брижами.

Фредерiк ходив обiдати по абонементу за сорок три су в ресторан на вулицi Лагарп.

Зневажливо дивився вiн на старенький прилавок червоного дерева, заплямованi серветки, погано вимитий срiбний посуд i капелюхи, почепленi на стiнцi. Його оточували студенти, такi самi, як i вiн. Вони говорили про своiх професорiв, про своiх коханок. Та що йому до тих професорiв! Хiба вiн мае коханку? Уникаючи iхнiх веселощiв, вiн приходив якомога пiзнiше.

На столах лежали недоiдки. Два лакеi, стомившися, дрiмали в кутку; запахи кухнi, ламп i тютюну наповнювали спорожнiлу кiмнату.

Потiм вiн повiльно вертався на вулицю. Похитувалися лiхтарi, на калюжах тремтiли довгi жовтуватi вiдблиски. Пiд парасолями вздовж хiдникiв ковзали тiнi. Брукiвка була нечиста; налягала iмла, i йому здавалося, що вологий морок, сповиваючи його, невпинно опускався на серце.

Його мучили докори сумлiння. Вiн почав знову вiдвiдувати заняття.

Але нiчого не знав iз того, що вже пояснювалося ранiше, i через те йому важко було похопити найпростiшi речi.

Вiн заходився писати роман пiд назвою «Сiльвiо, син рибалки». Дiя вiдбувалась у Венецii. Героем вiн був сам, героiня – панi Арну. Називалась вона Антонiя, i, щоб заволодiти нею, вiн убивав кiлька дворян, палив частину мiста й спiвав пiд ii балконом, де коливалися пiд подихом вiтерцю червонi штофнi фiранки, як на бульварi Монмартр.

Надто вiдверта подiбнiсть занепокоiла його, коли вiн ii помiтив; Фредерiк перестав писати далi, i його бездiяльнiсть стала ще бiльша.

Тодi вiн почав благати Делор'е приiхати й поселитися разом iз ним. Вони влаштуються так, щоб прожити на двi тисячi франкiв, якi вiн дiстае на свое утримання; все буде краще, анiж це нестерпне iснування. Делор'е iще не мiг покинути Труа. Вiн радив друговi розважатися й вiдвiдувати Сенекаля.