Виховання почуттів

Але чому вiн нiколи не заводив мови про панi Арну? Щодо ii чоловiка, то iнколи вiн називав його добрим хлопцем, iнколи – дурисвiтом. Фредерiк чекав, коли Пеллерен пуститься на вiдвертi розмови.

Якось, гортаючи рисунки в однiй iз його папок, Фредерiк у портретi циганки знайшов щось подiбне до мадмуазель Ватназ, а що ця особа його цiкавила, то вiн захотiв дiзнатися, що вона за одна.

Спочатку Ватназ, наскiльки вiдомо було Пеллереновi, вчителювала десь у провiнцii; тепер вона дае уроки, пробуе писати до маленьких газет.

Судячи з того, як вона поводиться з Арну, можна було – здавалося Фредерiковi – вважати ii за його коханку.

– Та ну! Вистачае йому й iнших!

Тодi юнак, вiдвернувши лице, що зашарiлося iз сорому через таку ницу думку, хоробро спитав:

– Певно, дружина платить йому тим самим?

– Аж нiяк! Вона жiнка порядна!

Фредерiк страждав од докорiв сумлiння i став ще частiше вiдвiдувати редакцiю.

Великi лiтери, що з них на мармуровiй плитi над крамницею було складено прiзвище Арну, здавалися йому якимись особливими i повними значення, нiби Святе письмо.

Широким похилим хiдником iти було легко, дверi вiдчинялися майже самi собою, а гладенька на дотик ручка здавалася м'якою i чутливою, немов жива рука, яку вiн тримае в своiй. Непомiтно вiн став приходити з тiею самою точнiстю, що й Режембар.

Щодня Режембар всiдався у свое крiсло в кутку бiля камiна, брав «Насьйональ» i, вже не одриваючись вiд нього, виражав свою думку лише вигуком або просто знизував плечима. Час од часу вiн витирав чоло скрученою у валик носовою хусточкою, що висiла в нього на грудях мiж двома гудзиками зеленого сюртука.

Носив вiн панталони зi складками, глибокi черевики й довгу краватку, а по капелюховi iз загнутими крисами його легко можна було здалеку впiзнати серед юрби.

О восьмiй ранку вiн спускався з висот Монмартру, щоб на вулицi Нотр-Дам-де-Вiктуар випити бiлого вина. Його снiданок, за яким iшло кiлька партiй на бiльярдi, тривав до третьоi години. Потiм вiн простував до пасажу Панорами пiдкрiпитися абсентом.

Одвiдавши Арну, вiн заходив у «Бордоський шиночок» випити вермуту; тодi, замiсть того щоб вернутися до дружини, здебiльша волiв пообiдати на самотi у невеличкому кафе на площi Гайон, де замовляв «домашнi страви, що-небудь натуральне!» Наостанцi вiн добирався до якоiсь бiльярдноi i висиджував там до дванадцятоi, до першоi години ночi, до того часу, доки не гасили газу, не зачиняли вiконниць i знеможений господар закладу не благав його пiти.