Виховання почуттів

З'явилася мадмуазель Марта i сказала, що мама одягаеться. Арну пiдняв ii i поцiлував; тодi, захотiвши сам вибрати в льоху кiлька пляшок вина, залишив Фредерiка з дiвчинкою.

З часу подорожування в Монтеро вона дуже виросла. Їi темне волосся довгими локонами спадало на голi руки. Із-пiд сукенки, ще пишнiшоi, нiж у балерини, виднiлися рожевi литки, i вся ii мила постать дихала свiжiстю букета. Комплiменти гостя вона вислухала з виглядом кокетки, зупинила на ньому глибокий пильний погляд, потiм, прослизнувши, нiби кiшка, мiж меблями, зникла.

Фредерiк бiльше не почував збентеження. Кулi ламп, покритi мережаним папером, кидали на обтягненi бузковим атласом стiни м'яке молочне свiтло. Крiзь камiнну решiтку, подiбну до великого вiяла, жарiло вугiлля; бiля годинника стояла скринька iз срiбними защiбками; тут i там порозкидуванi були домашнi речi: на диванчику – лялька, на спинцi стiльця – косинка, на робочому столику – розпочате плетiння, в якому гостряками донизу стримiли двi шпицi слоновоi костi.

Тут усе разом свiдчило про мирне родинне добропорядне життя.

Вернувся Арну; iз-за другоi портьери з'явилася панi Арну. Вона була в затiнку, i вiн спочатку бачив тiльки ii обличчя. На нiй була чорна оксамитова сукня, а волосся покривала довга з червоного шовку алжирська сiтка, що, оповившись навколо гребеня, спадала на лiве плече.

Арну вiдрекомендував Фредерiка.

– О! Я дуже добре пам'ятаю вас, – мовила вона.

Тодi майже водночас надiйшла решта гостей: Дiтмер, Ловарiас, Бюр'е, композитор Розенвальд, поет Теофiль Лоррiс, два художнi критики, товаришi Юссоне, власник паперовоi фабрики i, нарештi, знаменитий П'ер-Поль Мейнсiюс, останнiй представник високого живопису, який жваво нiс разом iз своею славою тягар вiсiмдесяти рокiв i величезний живiт.

Коли гостi рушили в iдальню, панi Арну взяла його пiд руку. Одне крiсло залишалося вiльне – для Пеллерена.

Арну його любив i воднораз визискував. До того ж вiн побоювався його лихого язика – настiльки, що, бажаючи власкавити, помiстив у газетi «Художнiй промисел» його портрет, який супроводили перебiльшенi похвали; i Пеллерен, скорiше ласий на славу, нiж на грошi, з'явився перед восьмою годиною, геть захекавшись. Фредерiк подумав, що вони вже давно помирилися.

І товариство, i страви – все йому сподобалось.