Виховання почуттів

Ця картина, що ii названо «Добра родина», радувала буржуа, але прикро вражала патрiотiв. Пеллерен гнiвним тоном, так нiби вiн був автором картини, вiдповiв, що обом думкам – одна цiна. Сенекаль заперечив. Мистецтво мусить мати едину мету – моральне вдосконалення мас! Потрiбно брати лише такi сюжети, якi спонукають до вчинкiв добродiйних, всi iншi – шкiдливi.

– А все залежить од виконання! – вигукнув Пеллерен. – Я можу створити шедевр!

– Тим гiрше для вас! Нема такого права…

– Що?

– Нi, добродiю! Ви не маете права збуджувати в мене цiкавiсть до того, що я засуджую! Навiщо нам ретельно виписанi витребеньки, з яких нiякiсiнького пожитку, як отi, наприклад, Венери зi всiма вашими краевидами? Я не бачу в них нiчого повчального для народу! Ви покажiть нам його злигоднi! Викличте в нас священну шану перед його жертовнiстю! О Господи, сюжетiв не бракуе: ферма, майстерня…

Пеллерен аж затинався з обурення; йому здалося, що вiн знайшов довiд:

– Мольера ви визнаете?

– Звичайно! – вiдповiв Сенекаль.

 – Я захоплююсь ним як провiсником французькоi революцii.

– Ох! Революцiя! Та яке там мистецтво? Не було жалюгiднiшоi доби!

– Величнiшоi, добродiю!

Пеллерен схрестив руки i глянув йому в лице.

– З вас вийшов би прекрасний солдат нацiональноi гвардii!

Супротивник, звиклий до суперечок, сказав:

– Я до неi не належу, i вона менi осоружна, як i вам. Але подiбними принципами лише розбещують юрбу! Зрештою, це входить у розрахунки уряду; вiн не був би такий сильний без пiдтримки цiлоi зграi таких самих блазнiв, як Арну.

Художник став на оборону торговця, бо думки Сенекаля його дратували. Вiн навiть насмiлився запевнювати, що в Жака Арну справдi золоте серце, що вiн вiдданий своiм друзям, щиро любить дружину.

– О! О! Якби йому запропонували добрячу суму, вiн би не вiдмовився зробити з неi натурницю.

Фредерiк пополотнiв.

– Певно, вiн вас, пане, дуже скривдив?

– Мене? Нi! Я бачив його лише раз, у кафе, з приятелем. Та й тiльки.

Сенекаль казав правду.

Але йому день у день дозоляли реклами «Художнього промислу». Арну був у його очах представником того свiту, що вiн вважав його згубним для демократii. Суворий республiканець, вiн у всякiй вишуканостi пiдозрiвав розбещенiсть, притому сам не мав нiяких потреб i визначався непохитною чеснiстю.

Розмова не клеiлась. Художник незабаром нагадав про домовлену зустрiч, репетитор – про своiх учнiв; коли вони пiшли, Делор'е по тривалiй мовчанцi почав розпитувати про Арну.