Виховання почуттів

Якби потрiбно було задля друга ризикнути життям, Фредерiк не вагався б. Але, бажаючи показати себе в найвигiднiшому свiтлi, вiн стежив за своею мовою, за своiми манерами, костюмом i навiть до «Художнього промислу» з'являвся в бездоганних рукавичках; вiн боявся, щоб Делор'е у старому чорному фраковi своiм судейським норовом i самовпевненим тоном у розмовах не справив на панi Арну поганого враження, що могло скомпрометувати i його самого, принизивши в ii очах. Когось iншого вiн би узяв з собою, але саме ця людина завдавала б йому в тисячу разiв бiльше клопоту за всiх.

Клерк помiтив, що вiн не хоче дотримати обiцянки; Фредерiкова мовчанка видавалася йому ще образливiшою.

Делор'е хотiв би керувати ним у всьому, бачити, як вiн розвиваеться в дусi iдеалiв iхньоi юностi, а Фредерiкове неробство обурювало його як непослух i зрада. До того ж Фредерiк, сповнений думок про панi Арну, часто говорив про ii чоловiка, i Делор'е взявся допiкати йому, сто разiв на день, як манiяк-iдiот, повторюючи наприкiнцi кожноi фрази iм'я Арну.

На стук у дверi вiн одказував: «Будь ласка, Арну!» У ресторанi вiн замовляв сир брi «а ля Арну»; а вночi, вдаючи, нiби в нього кошмар, будив друга, волаючи: «Арну! Арну!» Нарештi одного дня доведений до краю Фредерiк сказав йому благально:

– Дай менi спокiй iз тим Арну!

– Нiколи! – вiдповiв клерк.

Вiн тут, вiн там! Мов лiд, мов жар,

Арну, Арну, Арну!

– Та замовчи! – вигукнув Фредерiк, здiймаючи кулаки.

І сумирно додав: – Ти ж добре знаеш, що менi тяжко говорити на цю тему.

– О! Прости мене, старий, – мовив Делор'е, низько вклонившись. – Ми будемо зважати на нерви тендiтноi панночки! Ще раз прости! Тисячу вибачень!

На тiм i скiнчилися кпини.

Але тижнiв через три, якось увечерi, вiн сказав Фредерiковi:

– А знаеш, я сьогоднi бачив панi Арну!

– Де б то?

– В судi, з адвокатом Баландаром; брюнетка, середнього зросту, правда ж?

Фредерiк ствердно кивнув головою.

Вiн чекав, що Делор'е говоритиме про неi. Мовив би той едине слiвце захоплення, вiн вилив би всю душу, ладен був закохатися в нього; Делор'е мовчав; нарештi Фредерiк не витримав i байдуже спитав, що вiн думае про неi.

Делор'е вважав, що вона «непогана, проте – нiчого особливого».

– О! Ти вважаеш? – сказав Фредерiк.

Настав серпень, пора складати другий iспит. На загальну думку, двох тижнiв було досить, щоб пiдготуватися.