Виховання почуттів

Юссоне, завдяки своiм зв'язкам iз модними журналами та невеличкими театрами, знав багатьох жiнок; вiн посилав iм рукою поцiлунки i час од часу залишав друзiв, щоб iз котроюсь погомонiти.

Делор'е заздрив його спритностi. Вiн нахабно причепився до якоiсь високоi бiлявки у нанковiй сукнi. Вона змiряла його похмурим поглядом i мовила: «Нi, голубе, ти не викликаеш довiри», – та й показала йому спину.

Вiн знову спробував щастя з опасистою брюнеткою, в якоi, видно, не всi були вдома, бо на перше його слово вона схопилася, погрожуючи позвати полiцiю, якщо вiн i далi чiплятиметься.

Делор'е силувано засмiявся; тодi, наглянувши маленьку жiночку, що сидiла осторонь пiд лiхтарем, запросив ii на кадриль.

Музиканти, поприсiдавши на естрадi в мавпячих позах, несамовито цигикали й трубили, капельмейстер навстоячки машинально одбивав такт. Усi збились у купу й веселилися; стрiчки капелюшикiв порозв'язувались i метлялися по краватках, чоботи заплутувалися в сукнях; усi ритмiчно пiдстрибували; Делор'е пригортав до себе маленьку жiночку i, захоплений шаленством канкану, метався серед танцюристiв, неначе величезна марiонетка.

Сiзi та Дюссардье i далi прогулювалися; молодий аристократ лорнетував дiвчат, проте, не здаючись на пiдбадьорювання прикажчика, не наважувався заговорити з ними, гадаючи, нiби в таких жiнок «завжди схований у шафi чоловiк iз пiстолетом, котрий вискакуе звiдти, щоб змусити вас пiдписати векселя».

Вони вернулися до Фредерiка. Делор'е вже не танцював; i коли всi мiркували, як завершити вечiр, Юссоне раптом вигукнув:

– О! Маркiза д'Амаегi!

Це була блiда жiнка з кирпатим носом, у мiтенках по самi лiктi, з довгими чорними локонами, що звисали на щоки, немов собачi вуха.

Юссоне мовив до неi:

– От би влаштувати нам у тебе невеличкий бенкет, схiдний раут. Постарайся зiбрати декого з подруг для цих французьких лицарiв. Ну, що тебе стримуе? Може, чекаеш на свого гiдальго?

Андалуска нерiшуче похнюпила голову; знаючи аж нiяк не розкiшний спосiб життя свого приятеля, вона побоювалась, як би iй не довелося самiй розраховуватися за наiдки та напоi.

Коли ж вона натякнула про грошi, Сiзi запропонував п'ять наполеондорiв – усе, що знайшлося в його гаманцi; справу було залагоджено. Але Фредерiк уже зник.

Йому нiбито почувся голос Арну; вiн, помiтивши жiночий капелюшик, метнувся вбiк за боскетовий кущ.

Мадмуазель Ватназ була наодинцi з Арну.

– Даруйте! Я вам не завадив?

– Аж нiяк! – одказав торговець.