Виховання почуттів

Оскiльки вiн уже добре зголоднiв, а ресторани були ще позачинюванi, довелося йому поснiдати в харчевнi Критого ринку. Потiм, змiркувавши, що ще надто рано, вiн до чвертi на дев'яту тинявся довкола Ратушi.

Делор'е давно вже спровадив свою кралю; вiн сидiв за столом посеред кiмнати й писав. Близько четвертоi години з'явився пан Сiзi.

Завдяки Дюссардье вiн напередоднi ввечерi зав'язав розмову з однiею дамою й навiть одвiз ii в екiпажi разом з ii чоловiком аж додому, де вона призначила йому побачення. Вiн щойно звiдти.

Їi там нiхто не знае!

– Чим же я можу в тiм зарадити? – спитав Фредерiк.

Тодi дворянин почав здалеку; вiн теревенив про мадмуазель Ватназ, про андалуску та всiх iнших. Кiнець кiнцем, потоптавшись довкола, вiн сказав про мету свого вiзиту: покладаючись на стриманiсть друга, вiн прийшов просити його допомогти в однiй спробi, по якiй зможе остаточно вважати себе за мужчину; Фредерiк не вiдмовив. Вiн розповiв цю iсторiю Делор'е, приховавши тiльки те, що стосувалося його особисто.

Клерк вважав, що тепер вiн «дав собi цiлковитий лад». Таке шанобливе ставлення до його напучування ще бiльше пiдняло йому настрiй.

Саме своiм веселим гумором спокусив вiн iз першоi зустрiчi панну Клеманс Давiу, гаптувальницю золотом вiйськових мундирiв, найсумирнiше в свiтi створiння, струнке, як очеретина, з великими блакитними очима, завжди здивованими. Клерк надуживав ii довiр'ям – аж до того, що запевнював, нiби його нагороджено орденом; залишаючись iз нею наодинцi, вiн прикрашував свого сюртука червоною стрiчкою, але утримувався од того на людях, мовляв, не хочеться принижувати свого патрона.

Зрештою, вiн держав ii на певнiй вiдстанi, дозволяв голубити себе, немов якийсь паша, i жартома називав ii «дочка народу». Щоразу вона приносила йому пучечок фiалок. Фредерiк не хотiв би такого кохання.

Проте, коли вони пiд руку йшли обiдати до Пенсона чи Барiйо в окремий кабiнет, його обiймала якась дивна туга. Фредерiк не пiдозрiвав, яких вiн страждань завдавав Делор'е впродовж усього року, щочетверга, коли чистив собi нiгтi перед тим, як iти обiдати на вулицю Шуазель!

Якось увечерi, стоячи в себе на балконi й дивлячись iм услiд, вiн помiтив удалинi, на Аркольському мосту, Юссоне.

Той знаками став його звати, а коли Фредерiк зiйшов iз п'ятого поверху, сказав:

– Справа ось яка: в суботу, двадцять четвертого, iменини панi Арну.

– Що? Так ii зовуть Марiя!

– І Анжела. Це не мае значення.