Виховання почуттів

Вона висловила радiсть з приводу того, що вiн дiстав звання: адже вони не такi багатi, як про них гадають; од землi прибуток невеликий; орендарi платять погано; вона навiть мусила продати свiй екiпаж. Нарештi вона з'ясувала йому iхне становище.

Коли, овдовiвши, вона вперше опинилась у тяжкiй скрутi, один пiдступний чоловiк, пан Рок, позичив iй трохи грошей, а потiм поновлював i вiдтягував термiни векселя, не погоджуючи того з нею. Несподiвано вiн запрагнув повного розрахунку, i вона, погодившись на його умови, за смiховинну цiну вiддала йому Прельську ферму.

Через десять рокiв, коли зазнав краху Меленський банк, вона втратила й свiй капiтал. Боячись, як би не довелося заставляти нерухоме майно, i щоб зберегти видимiсть колишнього життя, що може в майбутньому пiти на користь синовi, вона, коли знову з'явився дядечко Рок, ще раз пристала на його доводи. Але тепер вона з ним розрахувалася. Коротко кажучи: у них залишаеться близько десяти тисяч франкiв щорiчного прибутку, з яких Фредерiкова пайка – двi тисячi триста, все, що зосталося з родового маетку!

– Не може бути! – вигукнув Фредерiк.

Вона лише кивнула головою на знак того, що так воно i е.

Але ж дядько вiдпише йому щось?

В тому нема найменшоi певностi!

І вони мовчки пройшлися по саду. Нарештi вона пригорнула його до грудей i голосом, здушеним од слiз, мовила:

– Ох, бiдолашний мiй хлопчику! Менi довелося вiдмовитись од багатьох надiй!

Вiн сiв на лаву в затiнку крислатоi акацii.

Їi порада – влаштуватися клерком до адвоката Пруарама, який згодом передасть йому свою контору; якщо вiн добре поведе справи, то зможе ii перепродати i знайти багату наречену.

Фредерiк уже не слухав. Вiн несвiдомо дивився просто себе поверх загорожi в сусiднiй сад.

Там була сама-одна рудоволоса дiвчинка рокiв дванадцяти. З ягiд горобини вона зробила собi сережки; ii сiрий полотняний нагрудничок залишав непокритими плечi, злегка позолоченi сонцем; на бiлiй спiдничинi були плями вiд варення; у всiй ii iстотi, напруженiй i тендiтнiй, вiдчувалася певна зграбнiсть хижоi звiрючки.

Поява незнайомця, видно, здивувала ii, бо вона, тримаючи поливалку в руках, раптом стала, як укопана, i втупилась у нього ясними зеленаво-синiми очима.

– Це донька пана Рока, – сказала панi Моро. – Вiн недавно одружився зi своею служницею i узаконив дитину.

VI

Зруйнований, пограбований, погублений!

Фредерiк i далi сидiв на лавi, нiби приголомшений ударом.