Нотатки Мальте Лаурідса Бріге (збірник)

Перше стало пiдставою його «волi до зображення…жадання самовираження», а друге – «основою тих…вражень i переживань, якi безумовно пояснили…свiт». А втiм, Париж завжди для Рiльке був мiстом вiдчуження людей. Чимало болю заподiяло йому це мiсто. Хоча i першим враженням вiд Киева було розчарування вiд «европейськостi» мiста, яке здалося йому схожим на Париж i Рим. Але через кiлька днiв прийшла закоханiсть, i Райнер зiзнався Лу, що в нього виник план переселитися сюди назавжди, бо це мiсто «близьке до Бога»: «святе мiсто, де Росiя сотнями церковних дзвонiв розповiла про себе свiту».

Сильне враження на Рiльке i Лу справили киiвськi печери, де вони встигли побувати неодноразово. Тогочасний запис у щоденнику Рiльке: «Сьогоднi годинами подорожували пiдземними ходами (не вище за людину середнього зросту та завширшки в плечi) повз келii, де у святому блаженствi самотньо жили святi й чародii: зараз у кожнiй келii стоiть вiдкрита срiбна труна. І той, хто жив тут тисячу рокiв тому, лежить, загорнутий у дорогу тканину, – нетлiнний. Невпинно напливае з темноти натовп паломникiв зi всiх кiнцiв свiту. Це найсвятiший монастир усiеi iмперii. У наших руках палаючi свiчки. Ми пройшли всi цi пiдземелля раз удвох i раз iз народом». Певно ж, проходячи повз келii, вони теплим словом пом'янули Нестора-лiтописця, який у лаврських стiнах створював свою «Повiсть…». Рiк по тому Рiльке переклав «Слово про Ігорiв похiд», можливо, саме там, у печерах i виникло рiшення виконати цю нелегку справу. Переклад Райнера вважаеться кращим iз нiмецьких версiй цього шедевра…

17 червня Райнер i Лу плавали на пароплавi «Могучий» до Канева, де вiдвiдали могилу Т.

Г. Шевченка. Побачене налаштувало Рiльке на фiлософський лад: «…Цi кургани, могили минулих поколiнь, немов застигла хвиля простяглись уздовж степу. І в цiй краiнi, де могили е горами, люди стали прiрвами – глибокими, темними, мовчазними. Слова iхнi – тiльки хисткi мости над iхнiм буттям. Зрiдка здiймаються чорнi птахи над могилами. Зрiдка спадають на людей цих дикi пiснi, щоб зникнути в них, як зникають птахи в небесах. На всiх напрямках – нескiнченнiсть». Далi – пароплавом до Кременчука, потiм поiздом до Полтави, щоб у навколишнiх селах «природу i людей зблизька побачити». Пiсля вiдвiдин Харкова – мандри по Волзi до Ярославля. Ще вiдвiдали село Хрести-Богородськi пiд Ярославлем i село Низовку Тверськоi губернii на верхнiй Волзi (де жив селянський поет С. Дрожжин[5 - СпиридонДмитровичДрожжин(18.XII.1848—24.XII.