Нотатки Мальте Лаурідса Бріге (збірник)

Збiрка «Neue Gedichte» («Новi поезii») побачила свiт у груднi 1907 р. Туди ввiйшли твори, написанi в 1903—1907 pp., здебiльшого в Парижi та Медонi.

Наступного року – поiздка до Італii. У травнi письменник перебрався до Парижа, пiсля короткочасного розриву поновив iнтенсивне спiлкування з Роденом. Виходить його переклад «Сонетiв iз португальськоi» англiйськоi поетеси Е. Б. Браунiнг. Але подiею року, певно, слiд вважати вихiд другого тому «Нових поезiй», збiрки, близькоi до попередньоi, пiд назвою «Der Neuen Gedichte Andrerer Teil» («Нових поезiй наступна частина»), над якою Рiльке працював iз липня 1907-го по серпень 1908 р.

Тут – глибина пiзнання i зображення реального свiту. Переважае тема самотностi – стану людини, якiй доводиться не сподiватися вже на Божу помiч, бо вiдчуття Бога в просторi, i в своiй душi, так довго шукане, виявляеться втраченим. Тут – в образнiй формi життепис людини вiд колиски до могили, де реалii немилосердноi дiйсностi здатнi розчавити думки, мрii та й власне особистiсть. А в образах знедолених великого мiста вiдчуваеться вплив бодлерiвських «Квiтiв зла». У лiричних образах – також. «Змiя танцюе» Бодлера та «Іспанська танцiвниця» Рiльке так близько в системi вiдлiку, що видаються емоцiйним взаемовiдлунням двох великих майстрiв. Збiрка «Новi поезii» вiдбивае один iз серйозних i цiкавих етапiв розвитку не тiльки ii автора, але й являе собою певний етап розвитку свiтосприйняття людства. Головне для поета – внутрiшнiй свiт людини, за самотностi якоi «рух життя» вiдбуваеться лише в ii душi. Тут Рiльке наслiдуе фiлософiю схiдних поетiв. Вiршi про речi, близькi за фiлософiею споглядання до схiдноi поезii, видiленi навiть в окремий цикл. Мають мiсце монументальнi образи (у них вiдчуваеться i стримана сила скульптур О. Родена, i «речевiсть» полотен П. Сезанна). Поет для Рiльке в цей перiод – творець «речей мистецтва», такий самий, як ювелiр, скульптор, майстер пензля. Якщо в першiй збiрцi «Часослова» – «Das Buch vom m?nchischen Leben» («Книга про чернече життя») – речi трактувались як посередник мiж людиною та Богом, то нинi вони вже розглядаються як спосiб зв'язку мiж людиною i свiтом, людиною та людиною. Речi здатнi передавати людськi почуття, адже iх створено людиною з переживань, роздумiв, iз образiв складного свiту, що iх вбирае людська душа. Встановивши «тиранiю над речами», людина зречевлюеться. А якщо та перенесе свiй внутрiшнiй свiт на оточуючi речi, вони набудуть окремого життя й окремого значення.