Нотатки Мальте Лаурідса Бріге (збірник)

Починае перекладати лiрику Мiкеланджело.

Стан здоров'я Рiльке змушуе його запитати психiатра В. фон Гебзаттеля, чи можна йому пройти курс психотерапii, у той час Гебзаттель уже лiкував К. Вестгоф, його дружину. Поет скаржиться на пiдвищену чутливiсть, на страждання душi та тiла.[18 - У своему листi вiд 14 сiчня 1912 року Р. М. Рiльке описуе Гебзаттелю свiй емоцiйний стан такими словами: «Ви знаете, що протягом двох рокiв я лежав тут без дiла, неначебто я прагнув встати,… iснуючи з единою метою – знайти того, кого зможу переконати встати першим.

Такий стан зовсiм ненормальний, якщо тривае так довго, i менi хочеться знати, чи не маю я покласти край цьому – за всяку цiну, будь-яким способом…». Новi описи стану здоров’я Рiльке ми знаходимо в iншому листi до Лу Андреас-Саломе (1.02.1912): «Я все ще вiдчуваю себе погано, навiть фiзично… Моя пiдвищена чутливiсть, наприклад, чутливiсть м’язiв, така велика, що будь-яке фiзичне зусилля або якесь незручне положення (наприклад, при голiннi) негайно викликають хворобливi явища, якi часто супроводжуються тривогою, страхами або iншими муками…». Пiзнiше, в березнi 1913 року, вiн знову страждае. І так буде до самоi смертi. «Що мае статись, аби я що-небудь вiдчув?» – пише Рiльке принцесi Марii фон Турн-унд-Таксiс. І продовжуе трохи далi: «Вино, Венецiя i Толедо, якi так сильно впливали на мене, все проходить як суща iнтермедiя, мов короткий глибокий сон при безсоннi». А ось вiдповiдь на запитання принцеси про його нову подругу, яка – за вiдомостями принцеси – дуже любила Рiльке: «Я не справжнiй люблю, я тiльки рухомий ззовнi, можливо, тому, що нiхто нiколи по-справжньому не рухав мною, можливо, тому, що я не люблю свою матiр. І я вiдчуваю себе вельми убого перед цим прекрасним маленьким створiнням…». Трохи бiльше року опiсля, в листi Лу Андреас-Саломе (6.08.1914) вiн пише: «…пiсля цих мiсяцiв страждання… я мушу усвiдомити, що нiхто не може менi допомогти, нiхто…». Це страждання душi та тiла, яке не мае пояснення з позицiй соматичноi медицини (першi ознаки лейкемii з’явилися лише десять рокiв по тому), цi стани тривоги i депресii з подальшою втратою працездатностi приводили Рiльке до вершини вiдчаю, коли вiн натякае на суiцид («менi хочеться знати, чи не маю я покласти край цьому за всяку цiну, будь-яким способом»). Поза сумнiвом, це такi симптоми, якi виникають при «депресii» або «неврозi тривоги», але вони абсолютно рiзнi з феноменологiчноi точки зору.