Нотатки Мальте Лаурідса Бріге (збірник)

фон Гебзаттеля Рiльке не тiльки визнае важливiсть страждання для творчостi, але i серйозно засуджуе будь-якi спроби змiнити долю. Людина, i особливо людина творча, не контролюе свою долю i тому не мае права самовiльно змiнювати природу, дану iй Богом, бо це може пошкодити творчiй роботi. А значення ii перевершуе все, включаючи саму людину-творця. У листi е одна фраза: «…я все ще гадаю, що моя творча робота насправдi не бiльша, нiж спроба самовилiковування». Немае iншого способу лiкування для творця, нiж дати йому можливiсть творити.

Генiевi для творчоi роботи потрiбнi полярностi й перешкоди; щось на зразок того, що поет майстерно висловлюе в листi до фон Гебзаттеля 24 сiчня 1912 p.: «Можливо, мiркування, щойно висловленi мною (вiдносно психоаналiзу), занадто рiзкi, але наскiльки я себе знаю, менi здаеться, що якщо моi дияволи мене залишать, то i моi ангели теж розлетяться хто куди. Будь ласка, зрозумiйте: це, поза сумнiвом, те, що не може статися».

А ось деякi рядки листа, написаного самим Рiльке його видавцевi В.

фон Гулевичу 13 листопада 1925 р., за рiк до смертi, де вiн пояснюе значення «Дуiнських елегiй»: «Цi вiршi дають можливiсть побачити, що життя, зависаючи над безоднею, стае неможливим. У Елегiях життя знову стае можливим… Утвердження життя i смертi в Елегiях стае еднiстю… Немае нi цього, нi того свiту, але е тiльки одна величезна еднiсть, де пробувають вищi вiд нас iстоти, «ангели»… У тому найбiльшому «вiдкритому» свiтi й перебувають усi… Природа, предмети нашого повсякденного вжитку тимчасовi й тлiннi, але поки ми тут, усi вони – наша власнiсть, нашi друзi, спiвучасники наших прикрощiв i радощiв – якими вони були вже й для наших предкiв… всi тутешнi явища i речi мають бути збагнутi нашим внутрiшнiм розумом i бути перетворенi. Перетворенi? Так, тому що завдання наше – так глибоко, так пристрасно i з таким стражданням прийняти в себе цю скороминущу тлiнну землю, щоб суть ii в нас… знову повстала. Ми бджоли невидимого… Ангел Елегiй – це те створiння, в якому перетворення видимого на невидиме, здiйснюване нами, вже здiйснилось. Ангел Елегiй – це те створiння, яке е для нас запорукою того, що невидиме являе вищий розряд реальностi. Через те вiн i «страшний» нам, що ми… все ще прив'язанi до видимого. Всi свiти Всесвiту падають у невидиме, як у свою найближчу глибшу дiйснiсть… Ми i е тi перетворювачi землi; все наше буття, всi злети i падiння нашоi любовi – все надiляе нас здiбнiстю до виконання цього завдання…».