Мартін Іден

Кiлька разiв, набравшись духу, вiн уже збирався пiти, а потiм його знову брав сумнiв, i рiшучiсть зникала. Вiн не знав, коли саме найзручнiше вiдвiдати ii, а спитати було нiкого, i вiн боявся зробити непоправну помилку. Зрiкшись колишнiх звичок i колишнiх товаришiв, вiн не мав нових, i йому нiчого не лишалось, як тiльки читати й читати. Читав вiн стiльки, що звичайнi людськi очi давно вже не витримали б такого напруження. Але в цьому напрочуд мiцному тiлi очi теж були мiцнi. Та й мозок у нього був, наче незаймана земля, ранiше вiн ще нiколи не знав абстрактних думок.

Тепер же ця незаймана земля була готова до посiву. Не стомлений науками, вiн схоплював книжну премудрiсть немовби гострими зубами, якi не звикли випускати здобич.

Пiд кiнець тижня Мартiновi здавалося, що вiн пережив цiлi столiття, – так далеко лишилися позаду колишне його життя та свiтогляд. Але Мартiновi дуже бракувало певноi пiдготовки. Вiн брався за книжки, для розумiння яких потрiбнi роки спецiального навчання.

Сьогоднi вiн читав якогось античного фiлософа, завтра – найсучаснiшого, i вiд плутанини суперечливих iдей голова йшла обертом. Так само було й з економiстами. На однiй i тiй самiй бiблiотечнiй полицi вiн знайшов Карла Маркса, Рiкардо, Адама Смiта i Мiлля, але незрозумiлi формули одного нiяк не могли довести йому хибностi поглядiв iншого. Вiн розгубився, а проте тим бiльш хотiв усе знати. Хапався вивчати водночас i економiку, i промисловiсть, i полiтику. Якось проходячи Сiтi-Гол-парком, вiн побачив юрбу, посеред якоi кiлька розчервонiлих чоловiкiв голосно й палко про щось сперечалися. Мартiн пiдiйшов ближче i почув не знану доти мову народних фiлософiв. Один з них був просто волоцюга, другий – профспiлковий агiтатор, третiй – студент-правник, решта – охочi до дискусiй робiтники. Тут Мартiн уперше почув про соцiалiзм, анархiзм, единий податок i довiдався, що в суспiльнiй фiлософii е протилежнi течii. Вiн почув сотнi нових для нього термiнiв з тих галузей знання, про якi ще не встиг прочитати. Тим-то йому важко було стежити за послiдовнiстю доказiв, i вiн мiг тiльки здогадуватися, що крилося за тими дивними виразами. Помiж iнших були тут чорноокий лакей з ресторану, що виступав, як теософ, член профспiлки пекарiв – агностик, якийсь стариган, котрий усiх вразив чудною фiлософiею, нiбито «все, що iснуе, – справедливе», i ще один дiд, який безперестанку говорив про космос, про атом-батька й про атом-матiр.