Мартін Іден

Там, унизу, де жив вiн, – панував бруд, що заплямував йому все життя, i вiн жадав очиститися й пiднестись у тi сфери, де жили вищi класи. І в дитячi роки, i в юнацькi його гнiтила якась невиразна тривога. Вiн i сам не знав, чого хотiв, але таки чогось прагнув, хоч i марно, аж поки познайомився з Рут. А тепер ця тривога стала гостра й болюча, i нарештi вiн ясно зрозумiв, що жадае краси, знання й любовi.

Останнiми тижнями вiн разiв шiсть бачився з Рут, i пiсля кожноi зустрiчi свiт в його очах кращав.

Вона допомагала йому в англiйськiй мовi, виправляла вимову й учила арифметики. Але iхнi розмови не обмежувались елементарною наукою. Вiн занадто багато бачив у життi, i розум мав занадто зрiлий, щоб задовольнятися тiльки дробами, кубiчними коренями й граматичним аналiзом. Тож часом вони розмовляли зовсiм про iнше – про вiршi, якi Мартiн саме читав, про поета, якого Рут саме вивчала. А коли вона читала йому вголос улюбленi уривки, вiн вiдчував невимовне блаженство. Нiколи не чув вiн такого голосу – кожен звук додавав йому любовi, вiд кожного слова дужче билося серце. Це був голос, сповнений спокою й музичних переливiв – нiжний, соковитий виплiд культури та духовноi шляхетностi. Слухаючи ii, вiн мимохiть згадував гострi голоси жiнок диких племен, портових повiй i ненабагато мелодiйнiшi голоси робiтниць – жiнок та дiвчат його класу. Одразу ж починала працювати уява, всi цi жiнки довгою низкою проходили в пам’ятi, i на iх тлi ще бiльше сяяв ореол Рут. Його захват сягав ще далi, коли вiн бачив, як глибоко проймаеться вона тим, що читае, i захоплюеться красою поетичноi думки. Вона багато читала йому з «Принцеси», i вiн не раз помiчав, як на очi iй набiгали сльози – така вразлива була душа дiвчини. В цi хвилини ii зворушення так пiдносило Мартiна, що йому здавалося, нiби вiн – рiвний Боговi, i, слухаючи Рут, дивлячись на неi, юнак мовби заглядав у лице самому життю, прозираючи в його найглибшi таемницi. Усвiдомивши, на яку висоту витончених переживань вiн злетiв, Мартiн зрозумiв урештi, що це – кохання i що нiчого вищого над кохання у свiтi немае. Лабiринтами пам’ятi пропливали тодi всi втiхи й захоплення минулого – сп’янiння вiд вина, жiночi пестощi, груба гра фiзичного змагання – i все це видавалося йому низьким i недостойним проти того високого запалу, яким вiн тепер горiв.

Для Рут, одначе, взаемини iхнi були неяснi. У неi не було нiякого досвiду в любовних справах.