Мартін Іден

– Одне тiльки можу сказати, – мовив вiн, – що тепер мiстер Бетлер навряд чи зможе повеселитися. Якщо вiн замолоду рiк у рiк так погано харчувався, то тепер у нього з шлунком, запевно, не все гаразд.

Вона опустила очi перед його пильним поглядом.

– Ладен закластися, що в нього катар, – визивно додав вiн.

– Так, – погодилась Рут, – проте…

– І я певен, – провадив Мартiн далi, – що вiн похмурий i сердитий, як сич, нiщо його не тiшить, дарма що вiн мае тридцять тисяч на рiк. І, мабуть, не дуже любить дивитися, як iншi тiшаться.

Хiба не так?

Вона потакнула головою, однак поспiшила пояснити:

– Але вiн взагалi не з тих, хто схильний до веселощiв. Це чоловiк тверезий i поважний за вдачею. Такий вiн був завжди.

– Ще б так! – вигукнув Мартiн. – Мати три-чотири долари на тиждень. Молодому хлопцевi самому варити собi на гасницi й вiдкладати грошi, день працювати, а вночi вчитися, вiчно працювати й нiколи не погуляти, не розважитись, навiть не знати, що таке розвага! Звiсно, що тi тридцять тисяч йому прийшли запiзно.

В його жвавiй уявi промайнула тисяча подробиць злиденного iснування ощадливого хлопця, який, вiдстаючи в духовному розвитку, поступово став людиною з прибутком у тридцять тисяч. Перед його очима, немов на екранi, пройшло все життя Чарлза Бетлера.

– А знаете, – додав Мартiн, – менi шкода мiстера Бетлера. Вiн тодi, звiсна рiч, був занадто молодий i не розумiв, що робить, але ж вiн сам украв у себе життя заради цих тридцяти тисяч! Це добрi грошi, проте вони не дадуть йому того, що хлопцем вiн мiг би мати за десять центiв, коли б не вiдкладав iх, а купував на них цукерки, горiхи або квитки до театру.

Своерiднiсть його поглядiв разила Рут. Вони були не тiльки новi для неi, не тiльки суперечили ii власним – в них чулася iскра правди, яка загрожувала знищити або докорiнно змiнити всi ii уявлення про свiт. Якби iй було не двадцять чотири, а чотирнадцять рокiв, те уявлення, може, й змiнилося б. Але iй було двадцять чотири, i, консервативна по натурi i вихованню, вона вже цiлковито сформувалась у тому оточеннi, де жила.

Правда, Мартiновi дивацькi погляди бентежили ii, але вона списувала це на оригiнальнiсть та незвичайнiсть його життя i скоро про них забувала. А сила його слiв, хоч вони були iй не до вподоби, блиск очей i серйознiсть обличчя хвилювали ii й вабили. Рут i гадки не мала, що цей чоловiк, який прийшов з-поза меж ii крайобрiю, в такi хвилини високо пiдносився над нею, висловлюючи заглибокi для неi думки.