Мартін Іден

А от Суiнберн пробував, i Теннiсон, i Кiплiнг, i всi iншi поети. Мартiн пригадав своiх «Ловцiв перлiв». Вiн нiколи ще не зважувався на велику рiч, не брався напоiти ii красою, що горiла в ньому. Його вразила безмiрнiсть краси, що таiлася у нього в душi, i вiн запалився смiливою думкою. Чого б йому не оспiвати цю красу в гарних вiршах, як робили це великi поети? А таемнича розкiш i чудо його неземного кохання! Чого б йому не змалювати й це, як iншi поети? Вони ж бо оспiвують кохання! І вiн зробить так само, хай йому чорт!.

.

У вухах Мартiновi пролунав його власний вигук. Захопившись видивами, вiн почав мрiяти вголос. Кров ударила йому в обличчя, i вiн почервонiв по саме волосся пiд бронзовою засмагою.

– Я… я перепрошую, – пробурмотiв вiн. – Я задумався.

– Це прозвучало як молитва, – спробувала вона пожартувати, хоч усерединi в нiй усе якось стислося, занiмiло. Це ж вона вперше почула лайку з уст знайомоi людини i була глибоко вражена – не тiльки тому, що це суперечило ii поглядам та вихованню, а бiльше тому, що це був дужий повiв життя, який раптом залетiв у заповiдний сад, де в захистку цвiло ii дiвоцтво.

Але вона пробачила йому i навiть сама здивувалася, як легко це було зробити. Зрештою, йому можна було все пробачити. Умови не дозволили Мартiновi бути схожим на iнших чоловiкiв, але ж вiн працював над собою, i не без успiху. Їй i на думку не спадало, що ii вибачливiсть може мати якусь iншу причину.

Вона вiдчувала до нього справжню нiжнiсть, але сама про це не здогадувалась. Та й звiдки було iй знати? Проживши до двадцяти чотирьох рокiв спокiйно й безтурботно, без нiяких любовних захоплень, вона не навчилася глибше розумiтись на своiх почуттях i, анi разу не запалившись коханням, не могла збагнути, що запалилась тепер.

РОЗДІЛ XI

Мартiн знов узявся до своiх «Ловцiв перлiв», яких, певно, давно б уже скiнчив, якби раз у раз не перекидався на писання вiршiв.

Вiн пробував складати любовнi поезii, навiянi почуттям до Рут, але жодноi не закiнчив. Вiн побачив, що оспiвувати кохання в чудових вiршах за один день не навчишся. Опанувати риму, розмiр i будову вiрша не так легко, а тут ще треба осягти щось незбагненне й невимовне, що вiн вiдчував у творах великих поетiв, але неспроможний був надати своiм. Це був невловний дух поезii, якого вiн прагнув i шукав, та нiяк не мiг ухопити.