Легенди і міфи Стародавньої Греції

З рога достатку, рога божественноi кози Амалфеi, молоком якоi було вигодувано самого Зевса, сипле вона дари людям, i щаслива та людина, яка зустрiне на своему життевому шляху богиню щастя Тюхе; але як рiдко це бувае, i яка нещаслива та людина, вiд якоi вiдвернеться богиня Тюхе, яка щойно давала iй своi дари!

Так пануе оточений сонмом свiтлих богiв на Олiмпi великий цар людей i богiв Зевс, охороняючи лад i правду в усьому свiтi.

Посейдон i божества моря

Глибоко в безоднi моря стоiть чудовий палац великого брата громовержця Зевса, землетрясця Посейдона.

Пануе над морями Посейдон, i хвилi моря слухають найменшого руху його руки, озброеноi грiзним тризубцем. Там, у глибинi моря, живе з Посейдоном i його прекрасна дружина Амфiтрiта, дочка морського вiщого старця Нерея, яку викрав великий володар морськоi глибини Посейдон в ii батька. Одного разу вiн побачив, як водила вона танок зi своiми сестрами нереiдами на березi острова Наксосу. Захопився бог моря прекрасною Амфiтрiтою i хотiв вивезти ii на своiй колiсницi. Але Амфiтрiта заховалася в титана Атласа, який тримае на своiх могутнiх плечах небозвiд. Довго не мiг Посейдон знайти прекрасну дочку Нерея. Нарештi вiдкрив йому ii притулок дельфiн; за цю послугу Посейдон помiстив дельфiна серед небесних сузiр’iв. Посейдон викрав в Атласа прекрасну дочку Нерея i одружився з нею.

З того часу Амфiтрiта живе з чоловiком своiм Посейдоном у пiдводному палацi. Високо над палацом шумлять морськi хвилi. Сонм морських божеств оточуе Посейдона, покiрний його волi.

Серед них син Посейдона Тритон, який громовим звуком своеi сурми з раковини викликае грiзнi бурi. Серед божеств i прекраснi сестри Амфiтрiти, нереiди. Посейдон пануе над морем. Коли вiн на своiй колiсницi, запряженiй чудовими кiньми, мчить по морю, тодi розступаються вiчно шумливi хвилi i дають дорогу володаревi Посейдону. Рiвний своею вродою самому Зевсовi, швидко мчить вiн по безбережному морю, а навколо нього грають дельфiни, риби випливають з морськоi глибини i товпляться навколо його колiсницi. Коли ж махне Посейдон своiм грiзним тризубцем, тодi, неначе гори, здiймаються морськi хвилi, вкритi бiлими гребенями пiни, i бурхае на морi люта буря. Б’ються тодi з шумом морськi вали об прибережнi скелi i стрясають землю. Але простягае Посейдон свiй тризубець над хвилями, i вони заспокоюються. Вщухае буря, знову море спокiйне, рiвне, як дзеркало, i ледве чутно плескочеться бiля берега – сине, безкрае.