Легенди і міфи Стародавньої Греції

Поспiшае до них брат iх Альпенор, вiн хоче пiдняти iх, вiн обiймае iх похололi тiла, але глибоко вп’ялася i йому в серце стрiла Аполлона, i впав вiн трупом на тiла своiх братiв. Дамасiхтона вразив Аполлон у стегно бiля самого колiна, хоче вирвати з рани золоту стрiлу син Нiоби, раптом iз свистом впиваеться друга стрiла йому в горло. Здiйняв до неба руки останнiй iз синiв Нiоби, юний Ілiоней, вiн благае богiв:

– О, олiмпiйськi боги, згляньтеся, помилуйте!

Зворушило його благання грiзного Аполлона. Але пiзно! Уже злетiла з тятиви золота стрiла, не можна вернути ii.

Пронизала вона серце й останньому синовi Нiоби. Швидко донеслася чутка про велике нещастя до Нiоби. Зi сльозами розповiдають слуги i Амфiону про загибель його синiв.

Не перенiс iх утрати Амфiон, вiн сам пробив собi груди гострим мечем.

Схилившись над тiлами синiв i чоловiка, ридае Нiоба. Вона цiлуе iх похололi вуста. Розриваеться вiд страждання серце Нiоби. В розпачi простягае нещасна руки до неба. Але не про милiсть благае вона.

Горе не зм’якшило ii серця. Гнiвно вигукуе вона:

– Радiй, жорстока Латоно! Веселись, поки не насититься твое серце моею скорботою! Ти перемогла, супернице! О, нi, що кажу я, не перемогла ти! У мене, нещасноi, все ж бiльше дiтей, нiж у тебе, щасливоi! І хоч багато навколо мене мертвих тiл моiх дiтей, все ж я перемогла тебе, все ж бiльше зосталося дiтей у мене, нiж у тебе.

Тiльки замовкла Нiоба, як пролунав грiзний дзвiн тятиви. Жах охопив усiх. Тiльки Нiоба лишалася спокiйною, нещастя додало iй смiливостi.

Недаремно рознiсся дзвiн тятиви лука Артемiди. Одна з дочок Нiоби, якi стояли в глибокому смутку навколо тiл братiв, падае, вбита стрiлою. Ось знову дзвенить тятива, i падае друга дочка Нiоби. Шiсть золотих стрiл одна за одною злетiли з тятиви лука Артемiди, i мертвими лежать шiсть прекрасних юних дочок Нiоби. Лишилася тiльки наймолодша дочка. Вона кинулась до матерi i сховалась у неi в колiнах, у зборках ii вбрання.

Горе зломило горде серце Нiоби.

– Лиши менi хоч наймолодшу доньку, велика Латоно! – благае Нiоба, сповнена скорботи, – хоч одну залиш менi!

Але не зглянулась богиня, i пронизуе стрiла Артемiди й наймолодшу дочку.

Стоiть Нiоба, оточена тiлами дочок, синiв i чоловiка. Немов зацiпенiла вона з горя. Не колише вiтер ii волосся. В ii обличчi немае й кровинки, не свiтяться життям ii очi, не б’еться в грудях серце, тiльки сльози скорботи ллються iй з очей. Холодним каменем скувало ii члени.