Любий друг (збірник)

Висувалась думка, що це роман про змiну староi аристократичноi культури, зв’язаноi з iдеями Просвiтництва, гуманiстичними iдеями XVIII столiття, новою – буржуазною, вузькою, сповненою практицизму i вульгарностi. Пiдкреслювався iсторизм твору.

Є багато iнших спроб вирiзнити аромат найсуттевiше, провiдне. Але цей твiр саме тим i хвилюе людськi серця, що вiн багатоплановий, а не однозначний, в ньому iснуе кiлька iдейно-тематичних шарiв, кiлька головних думок, проблем, тiсно пов’язаних мiж собою.

У романi е й забарвлена смутком розповiдь про зубожiння i загибель старого дворянського роду, й iсторiя нещасливого шлюбу життево недосвiдченоi, нiжноi, лагiдноi, доброi жiнки з брутальним, скупим, аморальним чоловiком, ii болючих розчарувань у коханнi, в чеснотах обожнюваноi матерi, в синовi, в усьому, що становило сенс ii буття. Широко звучить у книжцi тема вiри, тема релiгii. З непримиренною гостротою засуджуе автор церковницьку нетолерантнiсть, антигуманнiсть жорстокого фанатизму, спрямованих проти природного в людинi.

Але всього цього було б, мабуть, замало для того високого хвилювання, чистоi скорботи, яку викликае роман.

У долi милоi, безпорадноi Жанни письменник зумiв за iндивiдуальним побачити загальнолюдське. Скiльки вiчно юного в сценi тiеi щасливоi ночi, коли Жанна пiсля монастирськоi школи повертаеться в рiднi «Тополi» i стоiть замрiяна бiля вiкна. Весь свiт напоений для неi молодою радiстю, вiрою в майбутне щастя, трепетним передчуттям кохання.

Мимоволi згадуеться iнша молода дiвчина, що в поривi щастя простягае руки в ясну нiч, – Наташа Ростова. Вони подiбнi одна до одноi у своiй юнiй жазi прекрасного, щасливого, у своiй вiрi в те, що життя повинно бути чудовим, в жазi природнiй, майже iнстинктивно притаманнiй кожнiй молодiй людинi.

Жанна переживае те, що випадае на долю бiльшостi жiнок, бiльшостi людей – щастя материнства, горе вiд смертi батькiв. І на тих сторiнках роману, де Мопассан розповiдае про муки самотностi, про довгi днi чекання на вiсточку од сина, про спогади минулого, якими втiшаеться Жанна, крiзь iндивiдуальне прозирае загальнолюдське, що змушуе серце читача бринiти спiвчуттям i розумiнням.

Саме в цьому планi назва роману «Життя» набувае широкого, узагальнюючого змiсту. Це iсторiя одного звичайного життя, а не те, що становить якiсь важливi сторiнки людського життя взагалi.