Любий друг (збірник)

Потiм вiдразу, порившись у кишенi в жилетi, видобув купу золота, взяв два луi, поклав перед колишнiм товаришем i сказав щиро та просто:

– Вiддаси, коли зможеш. Вiзьми пiд заставу або купи на сплату потрiбну одежу; роби, як знаеш, тiльки приходь завтра обiдати о сьомiй з половиною, на вулицю Фонтен, сiмнадцять.

Дюруа схвильовано взяв грошi, бурмочучи:

– Який ти ласкавий, дуже дякую тобi, повiр, що не забуду…

Той урвав його:

– Ну гаразд! Ще по шклянцi, чи що? – й крикнув: – Хлопче, пару шклянок!

Коли випили, журналiст спитав:

– Хочеш, погуляемо трохи з годинку?

– Залюбки!

І знову пiшли до Мадлени.

– Що ж нам робити? – спитав Форестье. – Кажуть, що в Парижi не гуляють без дiла. Неправда. Я, коли йду ввечерi, нiколи не знаю, куди саме. В лiсi тiльки з жiнкою цiкаво гуляти, а не завжди маеш яку-небудь пiд рукою: концерти по кафе можуть розважити мого аптекаря й дружину його, але не мене. Що ж робити? Нема чого. Тут треба було б улаштувати лiтнiй сад, як парк Монсо, щоб уночi був вiдкритий, де можна було б послухати гарноi музики й випити чогось холодного пiд деревом.

Це було б не мiсце розваги, а мiсце гуляння; за вхiд брати дорого, щоб привабити гарненьких дам. Щоб можна було походити по алеях, посипаних пiском та освiтлених електрикою, i посидiти, коли хочеш послухати музику, зблизька чи здалеку. Щось подiбне було колись у Мюзара[1 - Мюзар (1793—1859) – французький музикант, органiзатор популярних балiв i маскарадiв у Парижi в 30—40 роках.], але там тхнуло шинком – забагато танцiв, а мало мiсця, тiнi й затишку. Якби гарний величезний сад. Розкiш була б. Куди ти хочеш пiти?

Дюруа знiяковiв, не знав, що казати. Потiм зважився:

– Я не був у Фолi-Бержер. Охоче погуляв би там.

Товариш його скрикнув:

– Фолi-Бержер, кажеш? Там же задуха, як у печi. Проте ходiмо, там завжди втiшно.

І пiшли назад на вулицю Фобур-Монмартр.

Ілюмiнований фасад закладу освiтлювало чотири вулицi, що коло нього сходились. Низка вiзникiв чекали роз’iзду.

Форестье рушив до вхiдних дверей, але Дюруа спинив його:

– Ми забули придбати квитки.

Той поважно вiдповiв:

– Зi мною не платять.

Коло контролю йому вклонились три контролери. Середнiй дав йому руку. Журналiст спитав:

– Є гарна ложа?

– Звичайно, пане Форестье.

Вiн узяв поданий йому купон, вiдчинив оббитi повстю та шкiрою дверi, i вони опинились у залi.

Тютюновий дим прозорим туманом оповив сцену й другий бiк театру.