Любий друг (збірник)

Але його затримала в редакцii справа Мореля. Пан Морель, радикал-депутат, зараз зробив запит мiнiстерству з приводу вимоги кредиту на колонiзацiю Алжиру.

Слуга оповiстив:

– Обiд подано!

І всi пiшли до iдальнi.

Дюруа посадили мiж панi де Марель та ii дочкою. Вiн знову почував себе нiяково, боячись якось помилитись на вживаннi виделки, ложки та шклянок. Їх було четверо, одна синенька. Що з неi пити?

Суп усi iли мовчки, потiм Норбер де Варен спитав:

– Ви читали про процес Готье? Смiх, та й годi!

І почали обговорювати цей випадок адюльтеру з домiшкою шантажу.

Говорили про нього не так, як говорять у родинному колi про читанi в газетах подii, а як про недугу говорять серед лiкарiв або про овочi серед городникiв. Не обурювались i не дивувались на факти, а дошукувались iхнiх глибоких, потайних причин з професiйною цiкавiстю й цiлковитою байдужiстю до самого злочину. Силкувались точно з’ясувати корiння вчинкiв, визначити всi мозковi явища, що призвели до драми, наукового вислiду певного духовного стану.

Потiм i iншi свiжi подii обговорено, розтлумачено, оглянуто на всi боки й зважено щодо вартостi з практичним ставленням i спецiальним пiдходом торгiвцiв новинами, якi продають людську комедiю вiд рядка, – так само, як оглядають, випробують та важать комерсанти крам, що йде на продаж.

Потiм мова пiшла про дуель, i слово забрав Жак Рiваль. Це був його фах – нiхто iнший не мiг так обiйняти справу.

Дюруа не зважувався вкинути й слова. Часом поглядав на сусiдку, круглi груди якоi вабили його.

Край уха в неi висiв на золотiй ниточцi дiамант, мов крапля води, що скотилась по тiлу. Кожне ii зауваження викликало в усiх посмiшку. У неi був веселий, милий, гострий розум бiдовоi дiвчинки, що дивиться на речi недбало й важить iх трохи скептично, але зичливо.

Дюруа даремно намiрявся сказати iй якийсь комплiмент i, не вигадавши нiчого, взявся до ii дочки, наливав iй пити, подавав страви, прислужував iй. Дiвчина, ще й за матiр суворiша, поважно дякувала йому, уривчасто кивала головою: «Ви дуже ласкавий, пане» – i по-дитячому замислено слухала дорослих.

Обiд був чудовий, всi ним захоплювались. Пан Вальтер iв, як людожер, майже не розмовляв та скоса поглядав з-пiд окулярiв на страви, що йому подавали. Норбер де Барон вiд нього не вiдставав i часом ляпав соусом на свою манiжку.

Форестье поважно всмiхався, всього пильнував та скидався з дружиною вдоволеними поглядами, нiби змовники, що роблять укупi важке дiло i воно йде чудово.