Любий друг (збірник)

І розповiв про звичаi цiеi дивноi краiни, де крапля води мае цiннiсть золота, де кожний мешканець вiдбувае всi громадськi повинностi й чеснiсть у торгiвлi сягае вище, нiж у цивiлiзованих народiв.

Вiн говорив з хвастовитим захватом, збудившись вiд вина та бажання подобатись; розповiв полковi анекдоти, розказав про особливостi арабського життя й про вiйськовi пригоди. Навiть добрав кiлька барвистих слiв, щоб змалювати ту жовту, голу краiну, безмежно спустошену пiд палючим полум’ям сонця.

Жiнки не зводили з нього очей.

– З вашими спогадами можна написати низку чудових нарисiв.

Тодi Вальтер глянув на молодика поверх окулярiв, як робив завжди, щоб роздивитись на чиесь обличчя. А на страви дивився спiднизу.

Форестье використав момент.

– Любий патроне, я зараз казав вам про Жоржа Дюруа i просив його собi в помiчники для збирання полiтичноi iнформацii. Вiдколи Марабо нас покинув, менi нема кого послати в негайних i таемних справах, а газета на цьому терпить.

Пан Вальтер споважнiв i пiдняв зненацька окуляри, щоб роздивитись на Дюруа безпосередньо. Тодi сказав:

– Безперечно, в пана Дюруа оригiнальний розум. Коли вiн зайде до мене побалакати завтра о третiй, ми полагодимо справу.

Потiм, помовчавши трохи, знову раптом звернувся до молодика:

– Але кiлька мальовничих нарисiв про Алжир дайте нам зразу ж. Розкажете своi спогади й зв’яжете iх з колонiзацiйними питаннями, як зараз. Вони на часi, дуже на часi, i я певен, що сподобаються читачам.

Панi Вальтер сказала з тiею поважною грацiею, що вона вкладала в усе й що надавало якоiсь прихильностi ii словам:

– І назву маете чудову: «Спогади африканського стрiльця» – правда ж, пане Норбере?

Старий поет, що пiзно зажив слави, зневажав i боявся новакiв. Вiн сухо вiдповiв:

– Чудово, з умовою, що й змiст триматиметься тiеi самоi ноти, бо це найважче, – вiрноi ноти, що в музицi зветься тоном.

Панi Форестье ущедряла Дюруа прихильними посмiшливими поглядами, знавецькими поглядами, що нiби казали:

«Ти доб’ешся свого!» Панi де Марель кiлька разiв оберталась до нього, а дiамант у ii вусi тремтiв безперестанно, нiби та краплина ось-ось одiрветься i впаде.

Дiвчинка сидiла нерухомо й поважно, схилившись над тарiлкою.