Любий друг (збірник)

Вiн мовчав, i вона знову спитала:

– Ну, кажiть, у чiм рiч?

Вiн пробурмотiв, вагаючись:

– Бачите… та справдi, я не зважуюсь… Бачите, я працював учора пiзно… i вранцi… дуже рано… хотiв написати ту статтю, що пан Вальтер просив… i нiчого путнього не вийшло в мене… i чернетки порвав… Не звик я до цiеi роботи i от прийшов просити Форестье, щоб допомiг… на перший раз…

Вона урвала його, смiючись вiд усього серця, щаслива, радiсна, пiдлещена:

– А вiн сказав вам до мене звернутись?.. Це дуже мило…

– Так, панi.

Вона пiдвелася.

– Це буде чарiвне спiвробiтництво. Я в захватi вiд вашоi думки. Сiдайте на мое мiсце, а то в редакцii мою руку знають. І зараз напишемо вам статтю, але розкiшну статтю.

Вiн сiв, узяв перо, поклав перед собою аркуш паперу й чекав.

Панi Форестье стояла, дивлячись на його приготування, потiм взяла з коминка цигарку й закурила.

– Не можу працювати без цигарки, – сказала вона.

Вiн здивовано пiдвiв до неi голову:

– Та не знаю ж, того й прийшов до вас.

– Так, я все вам упорядкую, – сказала вона, – зроблю пiдливу, але треба ж страви.

Вiн заклопотано мовчав; нарештi промовив вагаючись:

– Я хочу розповiсти про свою подорож з самого початку…

Вона сiла проти нього, по той бiк великого столу, й сказала, дивлячись йому в очi:

– Так розкажiть менi спочатку, менi самiй, розумiете, поволi, докладно, а я вже виберу, що треба.

А що вiн не знав, як почати, вона сама почала розпитувати його, як священик у сповiдальнi, ставлячи точнi питання, що нагадували йому про забутi подробицi, про обличчя, якi бачив мимохiдь.

Отак примусивши його з чверть години розповiдати, вона раптом урвала його:

– Тепер починаймо. Припустiмо, що ви описуете своi враження якомусь приятелевi, бо це дозволить вам наплести торбу дурниць, наробити безлiч зауважень та бути природним i дотепним, якщо зможемо.

«Любий Анрi, ти хочеш знати, що таке Алжир, прошу. Посилатиму тобi зi своеi мазанки щось нiби щоденника, де описуватиму свое життя день по дню, година по годинi, бо однаково робити тут нiчого. Інодi вiн здасться тобi грубуватим – то й що – ти ж не зобов’язаний показувати його знайомим жiнкам…»

Вона спинилась, щоб запалити погаслу цигарку, i тихе рипiння гусячого пера теж вiдразу вщухло.

– Далi, – сказала вона.