Любий друг (збірник)

Далi пiшла виправа в Оранську округу, фантастична виправа, де мова йшла здебiльшого про жiнок – муринок, еврейок та iспанок.

– Тiльки це й цiкавить читачiв, – сказала вона.

Кiнчила вона зупинкою в Саiдi, коло пiдгiр’я високих плато, та втiшною iнтригою мiж унтер-офiцером Жоржем Дюруа та робiтницею-iспанкою, що працювала на обробцi альфи в Аiн-ель-Гаджарi. Розповiла про iхнi побачення на голих скелях вночi, коли шакали, гiени та арабськi собаки скавулять, брешуть i виють серед гiр.

І сказала весело:

– Далi завтра.

Вiн вагався.

– Та пiдпишiть же.

Тодi вiн засмiявся i пiдписав край сторiнки: «Жорж Дюруа».

Вона все курила, ходячи, а вiн усе на неi дивився, не знаючи, як iй подякувати, радiючи вiд ii присутностi, свiдомий вдячностi й чуттевого щастя вiд народжуваноi iнтимностi. Йому здавалось, що все навкруг неi е частина ii, все, навiть стiни, обставленi книжками. В стiльцях, меблях та повiтрi, де плавав тютюновий дух, було щось особливе, добре, нiжне, чарiвне, саме те, чим вiяло вiд неi.

– Якоi ви думки про мою подругу, панi де Марель?

Вiн здивувався.

– Та… по-моему… по-моему, вона чарiвна.

– Правда ж?

– Безперечно.

Йому хотiлось додати: «Але не така, як ви», та вiн не зважився.

Вона провадила:

– А якби ви знали, яка вона весела, своерiдна, розумна! Це богема, справжня богема. За це й чоловiк ii не любить. Бачить тiльки хиби, а вартостей не цiнуе.

Дюруа вразило, що панi де Марель замiжня. Проте це було дуже природно.

Вiн спитав:

– Слухайте… вона замужем? А що ж ii чоловiк робить?

Панi Форестье тихенько знизала плечима й бровами, вкладаючи в цей рух якийсь невловимий натяк.

– О, вiн ревiзор Пiвнiчноi залiзницi. В Парижi вiн живе тiльки тиждень на мiсяць. Цей час вона зве «трудовою повиннiстю», або «тижнем панщини», або ще «святим тижнем». Коли знатимете ii краще, побачите, яка вона витончена й мила.

Дюруа i не думав про те, щоб iти; йому здавалось, що вiн лишиться тут назавжди, що вiн удома.

Але дверi тихо розчинились, ввiйшов високий добродiй без жодноi оповiстки.

Вiн спинився, побачивши чоловiка. Панi Форестье на мить нiби знiяковiла, але промовила звичайним своiм голосом, хоч обличчя ii трохи зашарiлось:

– Заходьте ж, любий. Знайомлю вас iз добрим приятелем Шарлевим, паном Жоржем Дюруа, майбутнiм журналiстом.