Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

 – Пожди-но, вдруге я буду хитрiший!

Наступного дня зробив навпаки: вiддав наймитовi всю м’якушку хлiба, а сам поiв скоринки. Пiсля снiданку подалися молотити жито. Ще було далеко до обiду, а багач охляв – нi руками, нi ногами не може ворухнути. Бо на сухих скоринках довго не потягнеш!

Зиркае на наймита, а тому й за вухом не свербить. Цiп так i витанцьовуе в його дужих руках.

– Ходiмо вже iсти! – жбурнув багач цiпа на снопи.

– Нi, хазяiне! Не годиться кидати роботу, коли не обiд! – вiдповiдае наймит.

 – До обiду можна домолотити той стiжок!

– А ти не голодний? – застогнав багач.

– Чого би був голодний? Вранцi ото наiвся м’якушки, а вона у животi застала ще вчорашню скоринку. Виходить, що я добре наiвся у вас хлiба…

«Он воно що! – мiркуе скупий. – Вiднинi я вже хлiба дiлити не буду».

Вдався до нових хитрощiв. Щоб наймит менше iв, почав йому давати наперед до iжi по кухлю води. Але парубок був хитрий! Випив перед обiдом один кухоль води i попросив:

– Хазяiне, дай ще!

– Гм, а це навiщо?.

.

– Коли вип’ю багато води, черево роздуваеться, i я можу бiльше страви з’iсти. Кидаю ложку за ложкою, як за драбину!

– Ну й дурень з мене! – вилаявся багач i перестав давати наймитовi воду до того, як мав iсти. А той, звiсно, й не наполягав…

Отак кмiтливий парубок вiдучив багача вiд його поганоi звички.

Іван i корчмарi

Жили в одному селi три корчмарi: один – в нижньому кiнцi, другий – у верхньому, а третiй – серед села. Договорилися, що в один день пiдуть на ярмарок.

А в той час ходив Шугай, i вони боялися. Дорадилися, що покличуть з собою ще когось iз села. Видять: iде Іван.

– Іване, ходи завтра з нами на ярмарок.

– А чого менi йти?

– Може, щось купиш.

– Добре, – каже Іван.

А дорога була далека. Йшли цiлий день i не дiйшли. Обточувалися в лiсi. Та нi один iз корчмарiв не хоче спати скраю.

– Добре, – каже Іван. – Я зроблю так, що нiхто не буде спати скраю.

Привiв корчмарiв до купини, вклав iх головами на неi, а ногами – в рiзнi боки.

Так нiхто не був крайнiм. Айбо мурашки почали кусати, i корчмарi почали проситися:

– Іване, веди нас в iнше мiсце спати.

– Лiзьте на смереку, – каже Іван. – Там вас нi вовк, нi Шугай не увидить.

Вилiзли корчмарi на смереку, поприв’язувалися, а Іван злiз униз. Коли злазив, обрубав за собою всi сучки. Пробудилися вранцi корчмарi, а злiзти нiяк. Каже Іван:

– Держiться один за другого та й до землi достанете.