Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

Зрадiв скупий пан, що знайшов такого дурня. Адже вiн нiколи на очах у вiзника не iв i не пив: вiзник до нього завжди спиною сидить.

І от одного разу запросили пана до гостини. Поiхали звечора, бо дорога випала далека. А нiч така темна, хоч виколи око. Вiзник зупинив коней i сказав:

– Збилися ми з дороги… Не знаю, куди iхати!

– Який же ти у бiса вiзник! – розсердився пан.

– Адiть, i ви не знаете дороги.

Довелося ночувати в лiсi. Розпрiг наймит коней, пустив на обiч пасти. А сам ладить собi гостину: мав iз собою наймит жарену гусятину.

Витяг харчi, взяв з воза соломи, постелив собi збоку та й уплiтае гусака. А скупий пан харчiв з дому не брав – адже в гостi iхав! Глянув голодним вовком на вiзника й питае:

– А що ти там жуеш?

– Що ж нам жувати, пане? – одказуе вiзник. – Жую суху солому!

«Тьху! – скривився пан. – Мужик, як та худобина!..» Промучився отак пан до ранку. Другого дня знову почали блукати. Уже надходив вечiр, а з лiсу на дорогу не виберуться…

Довелося ще на одну нiчку зупинитися в лiсi.

Лiг вiзник пiд воза i далi уплiтае свого гусака, аж за вухами лящить. А пан сидить i обома руками держиться за живiт. Вже другий день i рiсочки у ротi не мав. Дивився пан на парубка i не витримав:

– А що ти там жуеш?..

– Що ж нам жувати? – зiтхае вiзник. – Знову кляту солому жую!

– Може… може, i менi даси? – просить пан.

– Що ви, паночку? Невже просту солому ви будете iсти?.. Лiпше я вам сiнця пошукаю.

– Доки ти його знайдеш, я тут одубiю.

– Тодi прошу красно!.

.

Вiзник дав пановi соломи, а сам затулив рота, щоб не розреготатися.

Взявся пан за iжу. Жуе солому, аж очi вирячив з натуги, а проковтнути все ж нiяк не може.

– У тебе, – каже вiзниковi, – мабуть, воляче горло – таку погань iси!

А вiзник уже регоче, аж за черево береться…

Промучився пан нiчку. А на ранок так охляв, що парубок ледве довiв його до воза.

Поiхали далi. Бачить вiзник, що з паном справи кепськi, що ще, до лиха, справдi дуба дасть, – зразу й дорогу вже знайшов.

Заiхали в якесь село. А пан плете ногами до першоi ж хати. Забув i за умову: на очах у вiзника накинувся на хлiб, який побачив на столi.

Отак провчив наймит жадiбного пана. Щоправда, не задармо: взяв од нього потрiйну платню.

Плодiвник

Зловив Іван вовченя, вигодував його, бо кортiло мати свого вовка. Та вовк вовком – Іванову вiвцю задушив. І надумав Іван продати його. Веде на мотузцi вовка на ярмарок, а назустрiч пан iде.