Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

 – Я пiду, але й ти, небоже, пiдеш за мною до хлiва.

З тими словами вихопив мотузок, закинув адвокатовi на шию i почав тягнути, примовляючи:

– Тепер ти вiд мене не втечеш!

Гейза був здоровий, як дуб. Витягнув адвоката на вулицю. Той почав кричати:

– Гей, люди, рятуйте мене вiд божевiльного чоловiка!

Розсердився Гейза, що його на вулицi дурнем називають, та так почав палицею перiщити адвоката.

На крик збiглися люди. Скоро й жандарми появилися. Адвокат почав вимагати, щоб Гейзу судили.

На судi багач розказав, що знае доктора вiд маленького телятка, що годував його i вiдвiв у науку.

А Гейза донинi про свое говорить.

Як дурня женили

Жила колись в одному селi вельможна панi Ванда Холерська. У неi був син Мундзьо, який мав замiсть голови торбу з сiчкою. Паничик нiчого не робив, а лише лежав i носом пускав бульки. Інодi приспiвував:

Гоп-са-са, ковбаса,

Мазуречик Мундзьо! Гей-га!

Коли синовi сповнилося двадцять i його не можна вже було пускати на вулицю без сподень, панi Ванда сказала:

– Мундзю, завтра в костьолi буде набоженьство.

На другий день Мундзьо пiшов до рiзника, купив у нього коров’яче око й побiг до костьола. Дивиться, а там панянок – хоч греблю гати. Пiдiйшов до найфайнiшоi i фляцнув ii коров’ячим оком у лице:

– Мамунця говорили, що паненка, на котру кину оком, буде моею жiнкою.

– Вiдчепися, в твоiй головi сiм днiв не метено! – крикнула панянка.

Прийшов Мундзьо додому й хвалиться:

– Мамунцю, я кинув оком на одну паннунцю…

– А вона що?

– Та сказала, що в моiй головi сiм днiв не метено.

– Не слухай ii… То якесь дiвчисько! Нiцнiчого не розумiе!

Якось iз сусiднього села прийшов до панi Холерськоi ii рiдний брат.

– Чому, сестро, не ожениш Мундзя?

– Та з ким оженю, коли панянок мало, а хлопки не хочу.

– Я тобi допоможу… Най iде Мундзьо зi мною, я його десь зачеплю…

– Най iде! – зрадiла панi.

Дала синовi хлiба з повидлом i наказала:

– Мундзю, пiдеш з вуйком. Та гляди: не пхай палець у нiс i не махай ногами, як сядеш на лавi!

Вуйко пилувався, а Мундзьо бiг за ним i не встиг з’iсти хлiб з повидлом. Прийшли вони до одного мазура. Вуйко сказав:

– У тебе е дiвка на вiдданнi, а в мене, ади, який парубiйко вигудiв. Може, сватами станемо?

Мазур втiшився, бо й сам хотiв витрутити дiвку з хати.