Чортів млин: Казки про чортів

Дiстав легiнь тi добрi поради, пiшов до Люцифера i чесно признався, що вiн – той самий хлопець, котрого продали двадцять чотири брати. Признався i в тому, що вiн не хотiв ховатися вдома i прийшов до нього сам, iз власноi волi. Якби найшлася тут якась робота, то радо взявся би за неi.

– То вже менi любиться, – озвався Люцифер. – Ото дуже красно, що вiдразу просишся в роботу. Видно, що ти – роботящий хлопець. Такого менi й треба. Але на роботу ще маеш час. Спершу поiж, попий!

– Дякую за вашу доброту, – вiдповiв легiнь, – але я не голоден та й пити ще не хочеться, лiпше би щось поробив.

– Ей, ти добрий хлопець! – почав його хвалити Люцифер. – Ну, та не буду тебе дуже припрошувати, раз ти не жадаеш нi iсти, нi пити. А як сверблять руки до роботи, то за одну нiч посади в густому дубняковi цiлу винницю[8 - Винниця – виноградник.] – на двадцять миль довгу, на п’ять миль широку. Дуби повитягуй разом iз корiнням i красно поскладай. Розчищене мiсце покопай i до завтрашнього ранку засади лозою, вирости з неi виноград i принеси менi на стiл грона трьох сортiв на трьох окремих тарiлках.

Тодi й приголосишся, що винниця посаджена, а ще посеред неi збудована винарня – така велика, як палац. Але коли те, що я переповiв, до ранку не зробиш, тодi, сине мiй, не думай далi жити!

Ну, та й легiнь якраз собi думав – як лишитися живим, бо про таку роботу нiколи й не чув. Коли вислухав чортиська, то гадав, що нараз на тiм мiсцi серце йому перестане битися.

Вийшов вiд Люцифера такий, нiби його товстою гирлигою та ще й сукуватим кiнцем по головi вдарили – аж в очах потемнiло, i не видiв нi вперед, нi взад.

Лишень коли надворi на нього повiяло свiжiстю; помалу протямився i подибав далi. Вибрався з бiдою на кам’яну скелю, де жила його суджена, i розповiв iй, що вiн мусить до ранку зробити.

Дiвка розраджувала хлопця, казала, най не журиться, бо вона поможе, най iде собi спокiйно спати – i все буде добре. Потому вона вийняла з пазухи сопiлку, тричi свиснула – i коло неi з’явилося стiльки чортiв, як трави.

– Яка твоя воля, повелителько? – спитали вони.

– Моя воля така, аби на мiсцi тоi дубовоi хащi за одну нiч вирiс виноградник – на двадцять миль довгий, на п’ять миль широкий. Усi дуби разом iз корiнням повиннi бути вирванi й красно складенi, а посеред винницi мае стояти i винарня, та така велика, як палац. До завтрашнього ранку виноград мусить достигнути…

– Буде зроблено! – вiдповiли чорти.