Чортів млин: Казки про чортів

Чортiв млин: Казки про чортiв

Сборник

Вiдкривши цю книжку, ви потрапите у чарiвний свiт казки, дiзнаетеся, звiдки взявся хромий чорт, як Климко спровадив дiдича у пекло, як чорт старого парубка женив i ще багато дивовижного i незвичайного. В казцi напрочуд гармонiйно поеднуються реальне i вигадане, зачаровуючи малюка на все життя красою народного слова, сповненого мудростi, добра й оптимiзму.

Чортiв млин: Казки про чортiв

Баба i чорт

Жила собi баба – удова стара – сама собi у хатi годiв десяток чи й бiльше.

– Ти сама собi живеш, прийми мене до себе, щоб не так тоскно було, бо i я сам, такий, як i ти.

– Аби добрий старичок, так i приставай, i будемо жить удвох.

І прийняла вона його до себе.

Пожили год собi удвох, дiждалися весни. Баба i каже:

– Ну, дiду, треба нам стараться, щоб нам було що iсти.

– Подумай, – каже дiд, – своею головою, що тобi краще, то й будемо садити.

– У мене городу чималенько, так наймемо чоловiка, нехай виоре, та посадимо картоплi, то нам i буде iжа.

Найняли чоловiка, вiн виорав. Заходилась баба картоплю садить та й каже:

– Ось, хоч ми i разом живемо, а iмо рiзно, так картопля як уродить, так мое те, що у землi, а твое – що зверху.

Вiн i згодився на те.

Картопля росте, вони полють. Уродила картопля, стали копати. Баба собi у яму картоплю сипле, а йому в купи бадилля складають. Стали iсти.

– Дай менi трошки покуштувати, чи твое добрiше, чи мое?

– Не звикай, бо тебе «трошки» не нагодуе, а ти iж, яке тобi вродило, а я буду iсти, яке менi вродило.

Поiли цiлу зиму, оп’ять весна пiдходить.

– А що будем сiяти? – каже чорт. – Менi картопля уже увiрилась; я картоплi не хочу, а ось я видумаю що.

– А що ти видумаеш?

– Насiймо, – каже чорт, – маку. Менi те, що угорi, вже увiрилось, так нехай мое буде те, що у землi, а що угорi – твое.

– Нехай мое буде те, що на самих верхах, – каже баба, – а твое усе, що i в землi i зверху.

Уродив мак. Голови такi, як кулак. Поспiв мак. Давай баба iзрiзать головки зверху. Зiрвала головки, подавила, мак повиточувала; наточила маку пудiв сiм.

– Зривай тепер усе, що твое, складай у купи i iж.

А вiн iсть цурпалки iз маку.

– Дай менi, бабо, покуштувати, чи твое добрiше, чи мое?

– Не видумуй, – каже, – а iж отi цурпалки.