Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

Та й бувайте здоровi, та й зоставайтеся в гараздi, аби вам горя не було такого, якого я у вас зазнав!

Та й пiшов. Йде в лiс – ай-я, е палиця, а на палицi три квiтки цвiтуть. Вiн сiв там i не знае, що мае робити. Чуе якийсь голос:

– Ти чого сидиш? Вставай! Вiдiйди вiд палицi на годину, а через годину вертайся!

Нiде нiкого нема. Вiн устав i помежи корчiв пiшов до лiсу. Походив, вертаеться – а на палицi вже шiсть квiток. Зiрвав одну, закосичився й знову чуе:

– Йди на годину геть!

Пiшов – не оглянувся.

Походив по лiсу, вертаеться, а там – величезний бiлий палац. Вiн здивувався:

– Ой, то я не сюди потрапив!

Але дивиться: перед палацом – палиця, на нiй дев'ять квiток розцвiло. Раз! Вiн ту палицю виривае з каменя, а з палицi вискакуе дiвчина та й каже:

– Дорогий рятiвнику, будеш тепер моiм чоловiком! Мене чародiй закував у землю, а ти вирвав. Я пасла в батька барани, а чародiй прийшов i каже: «Дай одного барана». А я вiдказую: «Не дам, бо батько битиме за барана». Тодi чародiй закляв мене: «Станеш каменем, на каменi виросте бук, з бука буде палиця.

Хто палицю вирве, той врятуе тебе: знову станеш дiвчиною. З тiеi палицi лише раз у рiк зможеш зробитися гадюкою». Тепер чари минулися.

Дiвчина ввела Петра до палацу, i стали вони обое жити-поживати. І я там була, все бачила-чула. Весiлля дуже бучне було, сила-силенна гостей з'iхалася. Мене також запросили. Грали, танцювали, пили i все менi давали. По дорозi рiчка текла, але в ротi рiсочки не було.

Царiвна-гадюка

В одного царя була дочка така гарна, що, мабуть, i в свiтi такоi не було.

Цар дуже любив свою едину доньку. Цариця померла, дочцi було десять рокiв. Дуже сумувала донька за матiр'ю, тому цар i не женився вдруге.

Коли царiвнi виповнилось вiсiмнадцять рокiв, цар вирiшив оженитись. Його зачарувала одна графиня, теж вдова. Був у неi син, вона надiялася, що син буде зятем царським, а колись i на престолi буде пiсля смертi царя. Пожила вона трохи, а потiм стала казати царю, щоб поженити дiтей.

Цар згодний, але царiвна i слухать не хоче. Стали ii примушувать, а вона сказала, що зовсiм пiде з дому, якщо будуть примушувать. І от через певний час пiшли чутки, що десь не стало царiвни. Цар об'явив, хто знайде його дочку, нагороду одержить велику.

В однiеi вдови був син, Назарко звався. Гарний i розумний хлопець. Коли вiн почув, що десь подiлась царiвна, вирiшив йти шукати ii. Мати не пускае його, боiться, що й сам десь загине.