Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

Тодi Назарко признався матерi, що дуже любить царiвну, тому мусить iти шукати ii. Пiшов до царя i сказав, що йде шукати царiвну. Довго вiн ходив, та нiчого i не виходив. Одного разу застала його нiч в лiсi. Побоявся вiн на землi ночувати, влiз на дерево, прив'язався поясом i так переспав. Проснувся, уже надворi було видно. Хотiв вiн злiзти з дерева, коли бачить: бiля його нiг на гiлцi лежить гадюка i дивиться на нього. Злякався хлопець, а потiм зломив гiлку i хотiв вдарити гадюку. Коли чуе, гадюка заговорила до нього:

– Не вбивай мене, хлопче! Я нещасна зачарована дiвчина.

Це зла мачуха перетворила мене на гадюку. Хто ж тепер менi допоможе в моему горi?

Жаль йому дiвчини, от i каже вiн iй, що зможе допомогти.

– Я теж сам нещасний ходжу i сам уже не знаю, куди йти.

– А куди ти йдеш? – питае вона.

– Десь пропала царiвна, я обiцяв царю знайти ii.

– Що, цар велику плату дае за неi? – питае вона.

– Не треба менi нiчого, а шукаю ii тому, що люблю дуже, хоч вона i не знае про це.

– А коли ж ти ii полюбив?

– Одного разу iхала вона з царем, як побачив я ii, так з тих пiр тiльки й думаю про неi, крiм неi, я бiльше нiкого не полюблю.

Може, вона десь попала в бiду, я прийду iй на помiч.

– От i допоможи тепер менi, бо я i е та, що ти шукаеш. Зла мачуха покарала мене, що не пiшла замiж за ii сина.

Почув це хлопець, зрадiв, що знайшлася царiвна, але ж як врятувати ii?

– Пiдемо по свiту, – каже вiн, – може, потрапимо на таку людину, що допоможе нам.

Взяв гадюку за пазуху та й пiшли.

Довго вiн iшов лiсом, а йому кiнця i краю нема. Так уже iсти захотiв вiн. Коли бачить, бiжить кiзка. Прицiлився вiн з лука, хотiв убити ii, щоб поiсти. А кiзонька стала i заговорила до нього:

– Не вбивай мене, хлопче. Я не проста кiзка, а зачарована дiвчина. Зла вiдьма зачарувала мене, бо захотiла мого коханого у зятi собi взять. І от уже три роки я кiзкою живу.

– Ну, що ж, – каже Назарко, – ходiмо разом з нами, може, найдемо таку людину, що допоможе нам.

Пiшли вони далi.

Лiс закiнчився. Вийшли вони на поле. Бачить Назарко – табун коней пасе старенький дiдусь. Зупинивсь Назарко бiля дiда спочити та й пожурився своiм горем.

– Може, ви щось, дiдусю, допоможете нам.

Каже дiдусь:

– Чув я, що е на свiтi таке озеро, не вода в ньому, а молоко. Якщо в цьому озерi викупатись i напитись того молока, то всi чари зiйдуть. Але де те озеро, я не знаю.

Коли виходить з табуна кiнь i говорить людським голосом:

– Я знаю, де те озеро.