Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

Тодi пробудилися, поснiдали й знову – на розбiй.

Коли настала тиша, з корчiв вилiзла гадина з дiвочою головою, притяглася до мiсця, де лежав порубаний Мирко, склала тiло докупи й помастила живлющою водою. Хлопець одразу ожив i зробився в десять разiв сильнiшим i гарнiшим. У ту ж мить на дiвцi гадиняча шкiра облупилася до попiдплеч. З'явилися у неi i руки. Та доки хлопець роздивлявся, нiкому було й подякувати – дiвка втекла у корчi, щоб ii нiхто не побачив.

Зайшов Мирко до палацу, наiвся, напився й чекае розбiйникiв, щоб з ними поборотися.

А вони вернулися уже понадвечiр. Побачили хлопця i – здивовано:

– Воскрес той, котрого порубали ми! Ану до нього!

Почалася бiйка. Розбiйникiв дев'ять, а Мирко один. Обступили його зi всiх бокiв i кiнець кiнцем забили. Посiченого на шматочки викинули через вiкно на двiр.

Їли, пили, гуляли й полягали спати. Вранцi знову зiбралися з дому. Коли настала тиша, гадина-дiвка витяглася з корча, поскладала порубане тiло, помастила живлющою водою, й Мирко ожив у десять разiв сильнiший i кращий.

Дiвка сховалася в траву, а гадиняча шкiра з неi облупилася уже до колiн.

Гей, а Мирко ледве дочекався вечора, аби зiткнутись з ворогами. Увечерi вернулися розбiйники, i знову почалася страшна бiйка. Мирко смiливо нападав, чотирьох поранив, але й цього разу перемогли його. Порубали i через вiкно викинули на двiр. А самi, як звичайно, iли, пили, гуляли й полягали спати.

Коли рано розбiйники пiшли собi геть, дiвка-гадина знову зiбрала Миркове посiчене тiло, красно його склала, помастила живлющою водою, i хлопець ожив.

І тоi ж хвилини гадиняча шкiра з дiвки зовсiм спала й вона стала такою красунею, якоi Мирко нiколи не бачив. Тепер уже не ховалася вiд нього, пiдiйшла i каже:

– Чудуешся? Та не чудуйся, я тобi все розповiм. Не завжди я гадиною повзала. Колись була чистою душею. Мiй батько правив державою, та оцi розбiйники напали на нас, моiх родичiв повбивали, а палац спалили. Мене служниця закляла: аби доти совалася по землi, доки комусь тричi життя не збережу.

Я тебе вже тричi воскресила. Ти тепер сильнiший вiд розбiйникiв i маеш перемогти iх. А як нi – обое помремо, бо я тебе не лишу.

Зрадiв Мирко. Завiв дiвчину до палацу. Наiлися, напилися i радяться, що мають робити.

Хлопець надумав боротися не лише силою, а й хитрiстю. Замкнув залiзну браму, мiцно стис у руцi шаблю i чекае.

Розбiйники здалеку побачили, що Мирко не сам, а з дiвчиною.