Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

А пси всi три разом скочили на вiдьму, звалили на землю. Крапля живлющоi води упала на шаблю, i та нараз сталася такою, як була.

– Но, тепер молися ти, стара, – прийшла твоя остання година! Говори, де подiла моiх братiв?!

– Йой, Мирку. Я тобi скажу, айбо уже пiзно: вчора я твоiх братiв порiзала. Держала iх три днi заворожених, щоб намучилися добре. А коли ти вирушив iм на допомогу, я iх знищила.

– І де ж ти iх погребла?

– Покажу, але накажи псам, щоб не чiпали мене.

Мирко вiдкликав псiв i баба встала на ноги.

– Ходи за мною…

І повела до п'ятого дерева, де закопала Миркових братiв. А пси весь час пильнують ii.

– Греби землю! – наказав Мирко.

І мусила руками вигребти убитих. Мирко побризкав на братiв живлющою водою, й вони нараз воскресли.

– Ой, як довго ми спали! – сказали брати.

– Ой, довго… Спали б ви до Страшного суду, коли б я сюди не потрапив.

Брати розглянулися довкола й побачили бабу. Тодi вiдразу згадали, що iз ними сталося. Старший брат схопив шаблю й одним махом вiдтяв вiдьмi голову.

Порубали ii на шматки й спалили на терновому вогнi.

Як вiдьму спалили, в лiсi прояснилося. З лiсу стало мiсто, з'явилися люди. Все звiльнилося з-пiд закляття…

Мирко розповiв братам, що iз ним було, як вiн ходив по свiту.

Тепер усi трое рушили до палацу, де Мирко лишив свою дiвчину. Коли прийшли до того палацу, з'явилося мiсто. На вулицях, у будинках повно людей. Всi веселi, радiють. Свiт ожив…

Скоро справили весiлля. Прийшли музики, гостину зробили, що i старi люди таку не пригадують.

Десь за два тижнi свадьбували, танцювали…

Мирко перебрав державу в своi руки. Зiбрав сильне вiйсько й повiв його на песиголовцiв.

Розбив песиголовцiв, а iх царя взяв у полон.

Як скiнчилася вiйна, Мирко так подiлив землi: старшому братовi лишив вiтцiвщину, середущому – край, завойований вiд песиголовцiв, а собi – жiнчину державу.

Ще й днесь живуть, як не повмирали.

Змiева дочка

Наполеглива жiнка

В долинi бiля невеличкого лiсочка i ставка чабан пас овець.

День був сонячний i тихий. Вiвцi добре паслись, а чабан сидiв на горбочку i грав у сопiлку свою улюблену мелодiю.

І ось вiн чуе в лiсочку рiзкий писк, щось смертельно пищить. Чабан схопився, взяв у руки свiй кийок з великою голiвкою i побiг до того мiсця, де сталася якась пригода.

Пастух побачив, що на землi лежить гадюка довжиною до двох метрiв. А на гадюцi зверху сидить павук. Цей павук такий здоровенний, як казан.