Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

Пiшла вона до царiвни, розказала, чого прийшла, а царiвна й каже:

– Як пошие твiй син такi черевички, щоб на мою ногу якраз прийшлись, то пiду за нього замiж.

Пiшла вона додому та й каже синовi:

– Казала царiвна, як ти пошиеш iй такi черевички, щоб на ii ногу прийпшись, то пiде за тебе замiж.

– Добре, – каже, – пошию.

Увечерi вийшов надвiр, перекинув з руки на руку перстень – зараз i назбiгалося слуг. От вiн i каже iм:

– Щоб менi до ранку були черевички, золотом шитi, а срiблом пiдбитi, i щоб тi черевички якраз прийпшись царiвнi на ногу.

На другий день устае вiн – уже черевички готовi стоять. Взяла мати черевички i понесла царiвнi.

Помiряла вона – якраз на ii ногу. От вона й каже:

– Скажи своему синовi, щоб вiн пошив менi за одну нiч сукню до вiнця i щоб та сукня була не довга i не коротка, не тiсна i не широка – щоб вона саме на мене прийшлась.

Пiшла мати додому та й розказала синовi, що загадала царiвна.

– Добре, – каже, – мамо, лягайте спати: все зроблю, що б вона менi не загадала.

Полягали спати, а вiн вийшов надвiр, перекинув перстень з руки на руку – зараз слуг найшло такого, що страх!

– Щоб менi, – каже, – до ранку була сукня iз такоi матерii, що свiтиться так, як сонце, i щоб та сукня саме прийшлась на царiвну.

– Добре, все зробимо.

Лiг вiн спати. на другий день устае й каже матерi:

– Ну, йдiть, мамо, до царiвни та й несiть сукню. Що вона ще скаже?

– Що ж я, – каже, – сину, понесу? Де ж та сукня?

Пiшов вiн до стола, пiдняв хустку, – так у хатi i засяяло, неначе сонце зiйшло.

– Ось, мамо, на столi сукня лежить пiд хусткою – несiть ii!

Взяла вона сукню та й понесла. Приходить до царiвни, а вона й питае:

– А що ти нам скажеш, жiнко добра?

– Принесла, – каже, – вам сукню до вiнця.

Як вiдкрила вона ту сукню – так у покоях i загорiлось усе. надiла царiвна ii, стала перед дзеркалом, подивилась – аж пiдскочила: так зрадiла, що така гарна зробилась. Пройшла вона раз по свiтлицi, пройшла вдруге – просто як сонечко; так вiд неi й сяе.

– Ну, – каже, – жiнко добра, нехай вiн менi ще зробить мiст вiд мого палацу аж до тiеi церкви, де ми будемо вiнчатися, i щоб той мiст був iз срiбла й золота. Як мiст буде готовий, тодi пiдемо до вiнця.

Приходить та жiнка додому та й каже синовi:

– Казала царiвна, щоб був мiст вiд того палацу, де вона живе, до церкви. Казала, щоб той мiст ти зробив iз золота та срiбла.

– Добре, – каже, – мамо, лягайте ж вiдпочивати.