Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

Той бух поповi в ноги:

– Батюшко, чи не дать знать митрополиту? Може, в нього закляття не таке, як у вас?

– Е, не знаю, не знаю… Це вже… це вже… це вже свише… надприродна сила… Не знаю.

– Дивiться, батюшко, всi грошi понiвечила, тут, мабуть, бiльше як з мiльйон попаскудила.

– Так, так, це вже не твоi – це чортовi грошi.

– Так будьте ласкавi, якщо те – то б до митрополита…

А парубок стоiть та каже:

– А що менi дасте, як я ii так заховаю, що i поки свiту сонця, то не вилiзе? Не треба буде й до митрополита посилать.

Пiп як почув, то аж баньки вивалив…

– А як же ти зробиш? Хiба можеш?

А багатий бух йому в ноги:

– Зроби, будь ласка! Що схочеш, те й бери, тiльки зроби, щоб бiльше не вилазила.

– Зроблю. Оддай менi тiльки тi грошi, що чортяка порозкидала, бiльш менi нiчого не треба.

– Бери, зроби милiсть, я ще й рад буду.

– Добре, так ходiм же.

Пiшов у погрiб, витяг тещу зi скринi, взяв на плечi.

– А ходiмо, люди добрi, подивитесь, буду ховать; уже пiсля мене не вилiзе.

Прийшли на гробовище: положив тещу в труну, накрив вiком, загрiб землею, обiйшов тричi гробок, переступив, плюнув на гробок.

– Оце, – каже, – нiколи не вилiзе.

А багач од радостi аж плаче:

– Спасибi, дай Бог здоров'я, iди бери грошi тi, що чортяка порозкидав по погребу; бери, куди хоч тiльки й дiнь.

Пiшов парубок додому.

– А берiть, дядино, мiшок, i ви, дядьку, та ходiм.

Пiшли. Нагребли три мiшки, принесли, та ще раз пiшли та по мiшку набрали – принесли.

– Тепер ходiм, дядьку, вiзьмем i скриню.

Принесли i скриню, зсипали в неi грошi.

– Тепер, дядьку, замикай; буде з тебе?

– Буде, небоже.

– Тепер давай розпрощаемось з вами.

– Давай, небоже.

Став бiдний брат хазяйнувати. Купив волiв, купив корову, купив пару коней добрих. Купив земельки: та як пiшов хлiб родить, то за рiк так пiднявся, що на все село багачем став.

– Купи, брате, худобу.

– Продай, – каже.

Продав усi воли, усi конi, попродавав i вiвцi… Через два роки дожився до того, що осталася тiльки одна хата.

Дiдова дочка й бабина дочка

Був собi дiд та баба, i мали вони дочку.