Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

Просить батька, щоб по всьому королiвству розiслав такi листи, що хто б вiн не був i якого стану, то королiвна вийде за нього замiж. Шукають його скрiзь, розiслали вже i жовнiрiв. Приходять до хати того дурного. Найшли його з перснем, стягають з печi. Тодi вiн припiк пучок волосся, – i кiнь карий прибiг. Іванко сiв на нього i поiхав до королiвни. Приiхав. Вона тодi вже втiшилася, взяла з ним шлюб, живуть собi.

Але тii королi, що добивалися взяти ii, об'явили батьковi ii вiйну, чому вiн вiддав за мужика свою дочку, а за них не хотiв.

Другi зятi цього короля стали збиратися йти батьковi на помiч. Кажуть i Іванковi, щоб вiн лагодився.

А той прикинувся слабим i не поiхав з ними, тiльки жiнка його поiхала. Вийшли вони, вже стали до бою. А той, дурний, як припiк перший пучок волосся, зараз явився до нього кiнь добрий. Той влiз йому в лiве вухо, а правим вискочив, зробився вродливим, i зброя на нiм гарна. Сiв на коня та й поiхав. Приiхавши, вiн побачив, що тесть його зачав битися з своiми ворогами, а Іванка не впiзнав.

Той як витягне шаблю, як став сiкти, посiк все вiйсько вороже, а решта з тими королями мусила втiкати. Король хотiв йому дякувати, що вирятував його вiд зневаги, але вiн втiк, щоб його не впiзнали. Приiхав додому, коня пустив, а сам лiг спати. Приiжджають вояки додому; дивляться – Іванко спить. Розбудили його. Розказують, що от такий i такий найшовся лицар, що побив стiльки вiйська i iх врятував. Вiн i каже:

– Та то я!

– Де там тобi! Далеко куцому до зайця! Ти лiнюх i невдатний до цього, а то жвавий хлопець!

Через деякий час тi королi знов зiбрались воювати.

Знов король iз своiми зятями стае до бою. Кажуть i йому, Іванковi, iхати. А вiн i каже:

– Обiйдеться без мене!

Тiльки вони виiхали, вiн лiг спати. Виспався добре, а тодi вийшов з двору, припiк другий пучок волосся. З'явився до нього кiнь, дуже хороший! Вiн влiз йому в лiве вухо, а правим вилiз, зробився ще кращим, як перше був, сiв на нього i поiхав. А там уже бiй кипить. Як кинувся вiн на ворогiв – одних побив, iнших порозганяв, i сам утiк додому.

Коня пустив, а сам лiг спати. Тi приiхали з вiйни. Кажуть до його жiнки:

– Дивись-но! Ми всi для твоеi химери трудимося, а твiй красний чоловiк лежить на боку та спить!

Вона нiчого iм не каже, тiльки плаче, що таку бiду навела на свого батька.

Але тi вороги найшли якусь чарiвницю, i вона сказала iм, що того короля нiхто не поб'е, а тiльки той лицар, що вже п'ятсот лiт закопаний пiд землею в такiм-то мiсцi.