Біблійні казки: Казки та легенди про святих

Але Господь все-таки не хоче дати йому жiнки: «Лучче, – думае собi, – дам я йому приятеля, приятель все-таки лучче, як жiнка». Ото й говорить до чоловiка:

– Не сумуй, Адаме! Стане, чого хочеш! Вмочи в росу мiзинний палець та й стрiпни перед собою, – то й приятель буде! Гляди ж тiлько, – Господь каже, – не трiпай позад себе!

А Адам – чи забувся, чи що: вмочив цiлу руку та як стрiпне навiдворiт! Так i з’явилось п’ять чортякiв. Глянув Адам – та у ноги! А чортяки давай пазури мачати та трiпати позад себе. То такого ж то iх намножилось, що аж небо трiщало.

Поглянув Господь, якого лиха наробив Адам, та й казав Своiм ангелам усiх чортiв iз неба позганяти. То як посипались iз неба тii чорти, то де которий Бога спом’янув, то там i остався: которий на небi – на небi зостався, которий на землi – на землi остався, а которий у повiтрi – в повiтрi зостався.

Але усе чорти чортами. Тi, що на землi, пiдтинають чоловiка. Тi, що пiд небом, дрочаться з Богом, за то iх Господь побивае Своiм громом.

Бувае так, що чорт сховаеться часами за християнина, то Господь i християнина убивае громом, але за то йому грiхи вiдпускае, а часами чорт ховаеться в землю, то громова стрiла i в землi його побивае, але через сiм лiт громова стрiла виходить iз землi, i кажуть, що вона помагае вiд кольки. А тi чортяки, що на самiм небi, тi каждого вечора свiтять на небi своi смолянii свiчки, але ангели ходять з мечами та й зганяють iх iз неба. І летить чорт iз неба, як ясна пасмужка, i скiлько раз християнин скаже «амiнь» – на стiлько сажнiв вiн залiтае в землю, а як часами нiхто не скаже, то вiн по землi так i розiллеться смолою.

Як було створено жiнку

Ото Господь iзнов приходить до Адама та й каже:

– А що, Адаме? Либонь, тобi жiнки треба?

Адам поглянув, тiлько облизався.

– Та вже нiчого з тобою робити, – каже Господь, – треба тобi й жiнку дати!

І наслав на нього сон, виламав у нього лiвее ребро, а з того ребра i сталася жiнка. І не натiшився Адам, як побачив жiнку, але живо переконався, що де чорт не може, там бабу пiшле.

Там десь у раю були такi яблука, що Бог заказав iх iсти. Жiнка як заглянула, то й причепилася до чоловiка:

– Дай та дай!

Адам i каже, що не можна, а вона:

– То так ти мене, – каже, – любиш, що жалуеш i яблучка для мене!

Адам i каже:

– Їж уже, коли хочеш, тiлько хоч мене до грiха не доводь!

Але де вже жiнка та до чого не доведе! Як iз’iла сама, так i зачала припрошати чоловiка.