Біблійні казки: Казки та легенди про святих

А кiнь стояв iз другого боку та й тягнув сiно, яке тiлько було. Ото ж то Божа Мати i сказала:

– Будеш же ти, добрий воле, завсiди в Бога ситий, а ти, коню, усе будеш голодний, хоч скiльки б не iв!

І справдились тii слова. Кiнь iсть i все голоден, а вiл хоч голоден, та мае жуйку в ротi.

Хрест

Ще за треблаженне древо кажуть, що Матiр Божа зi Спасителем iдного часу спiткнулась на нього та й сказала з переляку:

– О треблаженнее древо! На тобi Син Мiй розiпнеться!

А Син i промовив:

– Правда, Моя Мати!

І справдi, скiлько потiм хрестiв не пiдбирали, на жоднiм не могли його розiпняти, а тiлько на iднiм треблаженнiм древi, котре ще тодi, як росло, мало вигляд хреста.

Лiтературнi казки

Константина Малицька[1 - Константина Малицька народилася 30.05.1872 на Івано-Франкiвщинi. Украiнська дитяча письменниця, автор поезiй, оповiдань та казок. Їй належать також слова багатьох стрiлецьких пiсень. Померла 17.03.1947 у Львовi. Рiздвянi казки походять з рукописноi збiрки «Гарфа Леiлi».

Горда пава

Першим убогим пастирям сповiстив янгол Божий про народження Ісуса Христа. Та ось послухайте, як розповiдають дуже старi люди.

Не пастирi дiзналися про це першi, а воловi очка, найменшi з усiх пташок, що мали своi гнiзда в вертепi при дорозi до Вифлеему.

Раннiм ранком з’явився перед ними бiлий янгол i мовить:

– Сьогоднi народиться тут помiж вами Дитятко Боже. Подбайте, щоб достойно Його прийняти.

І щез, а пташки занiмiли, зачудованi незвичайною новиною i великою честю, яка iм припала, – побачити першими Божого Сина.

А потiм кинулися порядкувати домiвку.

– Та що зробимо з волом i ослом? Вони так багато мiсця займають i так голосно ремигають, – журилися.

– Не бiйтеся! – вiдiзвався осел. – Ми теж хочемо побачити Дитятко, та будемо грiти Його своiм подихом, бо нiч холодна.

– То залишайтесь! Але мишi треба доконче прогнати, вони цiлу нiч шарудять i гризуть, спати не зможе Маленький.

– О, нi! Залиште нас! – просилися мишки.

– Ну, то залишайтесь i робiть порядки. Але павукiв не можна нiяк залишити, вони позатягали скрiзь по стiнах i кутках свое павутиння. Це ж негарно!

– О, нi! Залиште нас! – просились павуки. – У стiнах i стелi е дiри, крiзь них дуе вночi холодний вiтер, а ми заснуемо iх щiльно нашим полотенцем, щоб Дитятко не змерзло.