Казки про богатирів та лицарів

Де пройду, там минае половина ночi.

– А ти б не почекав, доки я вернуся? Поспiшаю до тамтого свiтла.

– Йо-йой, чого би ти хотiв! Доки доберешся, я цiлий свiт обiйду i другий раз тут буду.

– Хто не хоче слухати доброго прохання, того треба примусити!

Хлопець схопив Пiвнiч i потяг до дерева, там скоро здер лика, зробив ремiнь i прив’язав чорного до стовбура.

– Но, тепер ти мене дочекаешся!

Йде далi. Раз дивиться – стоiть чоловiк у сiрiй петечинi (вовняний кожушок), а поза ним нiчка розступаеться й сiрiе на ранок.

– Хто ти за один?

– Я Зоря. Куди пройду – починае розвиднятися.

– Ти би тут не почекав, доки я вернуся?

– Нiкого я не слухаю, у мене своя путь…

Хлопець вхопив його за комiр i прив’язав до дерева. Той мече собою, але звiльнитися не годен.

– Тепер уже легше, – думае собi хлопець, – бо доки вернуся, то нiч не мине.

Довго ще йшов, аж дiйшов до свiтла. Коли втямив свiтло, то воно було маленьке, а тут дивиться – вогнище, цiлi дуби горять! А довкола ватри двадцять чотири розбiйники.

– Де ж тут вогню дiстати! Як покажуся, розiрвуть мене! – бiдкаеться хлопець.

Айбо бiда служить найлiпшим порадником. Царевич наскуб iз кожушка вовни, шматок кори настромив на стрiлу i обмотав вовною. Далi витяг лука й стрiлив крiзь вогонь. Вовна, пролiтаючи через полум’я, затлiлася. Хлопець хотiв обiйти багаття, взяти запалену стрiлу, але його побачили. Посхоплювалися й одразу схопили. Привели до вогню i суд над ним чинять.

Царевич не знав злодiiв, але вони його впiзнали, бо не раз пiдбиралися до царськоi каси.

– Спалимо його живим!

– Настромимо на рожен!

– Повiсимо на деревi!

Скiльки iх було, кожний iнакшу смерть вигадував. Почали сваритися. Тодi встав iхнiй ватажок i каже:

– Не спалимо його, не настромимо на рожен, не повiсимо на деревi. Всi ми його знаемо як доброго стрiльця i скористаемося з нього… – А злодii аж роти пороззявляли, так слухали отамана. – Чи знаете, чому не можемо викрасти скарбницю од сусiднього царя? Бо на його палацi сидить когут i пiе, коли наближаеться якась небезпека, i вiйсько поспiшае царевi на помiч.

– Най буде по-вашому, – мусив погодитися хлопець.

Приготував собi стрiлу. Розбiйники привели його до царського палацу. Спинилися й кажуть:

– Іди вперед один, бо якщо i ми пiдемо далi, когут закукурiкае.