Казки про богатирів та лицарів

Про Богатиря Буха Копитовича

Був собi купець i в купця дочка. За кучера був у нього чоловiк, а iм’я йому Копито. І любилася та дiвчина iз тим Копитом – з кучером. Любила вона його довго-недовго, згодом народила сина i сховала його, щоб мати або батько не дiзнались, а сама лежить хвора. Вночi, як старi поснули, запрiг Копито конi в коляску, взяли дитину i поiхали вони в степ. Верст за сiмдесят вiд’iхали. Тодi вона взяла того хлопчика, кинула в траву, а вiн так i бухнув. От вона й сказала:

– Будь ти по iменi Бух, а по батьковi Копитович.

А дитина, як тiльки народилася, то вже й говорила. І нема на нiй шкiри, а все тiло, наче копито. Попрощались, поцiлувались, дала мати дитинi харчiв i сказала:

– Сиди тут, а я тобi буду харчi доставляти.

Сiли з Копитом i поiхали. Конi добрi, як гайнули назад – скоро й дома були, вона лягла собi, i не знав купець i його жiнка, що вона дитинку народила i iздила з кучером у степ.

Минув мiсяць, чи два, чи три, повiз Копито своему синовi харчiв. Побачились, поцiлувались, харчi лишив i поiхав знов назад.

І росте той Бух Копитович не годинами, а хвилинами, i в ширину, i в вишину. Мiсяцiв через три знову наготовила мати синовi харчiв i одежi, i поiхали вже обое на цей раз. Приiхали, а вона й питае сина:

– Чи не треба тобi привезти шаблю або пiку?

Вiн i каже:

– Не треба, мамо, у мене i за шаблю, i за пiку кулаки будуть, тепер через пiвроку ви менi знову харчiв привезiть, а там уже й не треба.

І пробув вiн на тому мiсцi, де його покинули, шiсть рокiв.

Два аршини з половиною у плечах i два з половиною висоти у того Буха Копитовича, i сили у нього тридцять три пуди з восьминою; три пуди кулака одного. От покинув вiн те мiсце – куди дивиться, туди i йде: там дорiг нема. Пройшов день, два, як покинув те мiсце, на третiй день iдуть-бiжать два богатирi йому назустрiч кiньми. Прибiгли та й не привiтались, а мерщiй питають:

– Що ти таке?

– Я Бух Копитович. А ви хто такi?

– Ми богатирi.

– Не може бути, щоб ви були богатирi.

– Нi, богатирi.

– Якi ж ви богатирi? Богатирi такi нелюдимi та непривiтнi не бувають. Ви негiдники!

Скипiли вони i вже готовi його посiкти, порубати.

– Ми тебе, – кажуть, – з лиця землi зiтремо.

– Нi, я вам кажу, ви негiдники! І мене з лиця землi зiтерти не годнi! А хочете сили Буха Копитовича спробувати, так зберiть вiсiм чоловiк, сiм чоловiк будуть воюватися – оце менi сьомий рiк пiшов, – а восьмий буде за свiдка, буде дивитися, як ми будемо воювати.