Казки про богатирів та лицарів

От поiхав вiн до того самого шинку, переночував, а як став вмиватися, попросив:

– Як хлюпну я, хазяiн, в перший раз води, то бийте мене цим ременем подовж спини стiльки сили.

От хлюпнув вiн, той як учеше його по спинi, вiн i перекинувся конем, та таким конем, що любо й глянути. Хазяiн такий радий, такий радий. «От, – думае, – одного привiв, а другим сам став». Зараз на ярмарок, став продавати, а цар i побачив.

– Продай, – каже. – Що тобi дати?

– Та давайте п’ять тисяч.

Цар вийняв грошi, взяв i вiддав.

Приходить у палац, хвалиться:

– Пiди, душенько, подивись, якого коня купив.

Пiшла вона, як глянула:

– Е, – каже, – це моя погибель; треба його зарiзати.

– Що ти, душенько, як можна?

– Нi, зарiж та й зарiж.

Стали готувати ножi, сокири, а дiвчинка прибiгла, обнiмае коня та й каже:

– Коню мiй любий, коню хороший, який ти прекрасний, та будуть тебе рiзати.

А вiн до неi i гиготить:

– Ти, – каже, – дивись, де перша крапля кровi упаде, та вiзьми ту краплю i закопай в саду.

Зарiзали його, дiвчинка зробила, як вiн наказував, понесла в сад i закопала. І виросла з тiеi кровi така вишня: один лист срiбний, другий золотий, третiй ще який – всi рiзнi.

Пiшов раз цар в сад, угледiв ту вишню, любуе ii та й хвалиться царицi:

– Поглянь, яка у нас в саду вишня хороша, хтозна, коли й виросла.

Та як глянула:

– Е, – каже, – це моя погибель, треба ii зрубати!

– Що ти, як можна, сама лучча в саду краса – та зрубати.

Все одно:

– Зрубай!

Стали готуватися, а дiвчинка прибiгла та:

– Вишенько моя, вишенько, яка ти хороша з коня вродилась, та будуть тебе завтра рубати.

– А ти, – каже, – дивись, де перша трiска впаде, то вiзьми i пусти на воду.

Зрубали вишню, дiвчина все зробила, як вiн казав, пустила трiсочку, i такий з неi селезень вилився, що любо й глянути.

От пiшов цар на охоту, побачив селезня, а вiн так сам до рук i йде. Цар одежу з себе, в воду – i поплив за ним. Той далi та й манить.

Як одвiв од берега, тодi як схватиться, упав на березi, перекинувся чоловiком, надiв свою одежу, а то Данилова i одежа була.

– А пливи, – каже, – сюди!

Приплив той, вiн його вбив тут, пiшов у палац.

– А де тут така-то дiвчина?

Показали йому.

– Ну, – каже, – ти мене вдруге на свiт народила.

Та й став з нею жити, а свою жiнку до хвоста коневi прив’язав i розметав.

Золотоволосий хлопець

Був на свiтi цiсар, що не мав дiтей.