Казки про богатирів та лицарів

Тодi старша говорить:

– Ну, молодша сестро, тепер твоя черга. Коли з сусiдньоi кiмнати почуеться крик, зразу неси вино i калач. Пiдготуй того вина, що наш няньо у сто рокiв пив.

На третiй вечiр знову принц лiг спати зразу по вечерi. В десять годин почув крiзь сон голос:

– Вставай, бери шаблю i рушницю й бiжи до другоi кiмнати, бо втратиш життя.

Вiн схопився, взяв шаблю й рушницю – i до сусiдньоi кiмнати. Лiвою рукою закривае дверi, а правою борониться, бо дикун розлючено на нього нападае.

Билися три днi. В годину по пiвночi з дикуна потекла кров i заливае всю кiмнату. Хлопець почав тонути, а дикун заревiв:

– Ой, якби менi тут дуб, аби я з’iв iз нього корiнь, то ти би пропав!

Принц вигукнув:

– Ой, якби моя мила не спала, аби менi подала погар вина й кусок калача, то ти би сам пропав!

Тодi молодша iз сестер швидко принесла йому вина й калача. Принц випив вина, закусив калачем i вiдразу дiстав таку силу, що порубав дикуна на дрiбнi шматки.

Тут пiвень запiяв, вiтер завiяв, дверi зачинилися за принцем, i вiн повернувся до лiжка.

Змучений, закривавлений одразу лiг.

Дiвчата повставали, нагрiли повний кадiб морськоi води, викупали сонного i положили спати.

Ранком збудили принца, сiли з ним за стiл гоститися. Тепер уже не мусили сидiти на лiжку.

Старша каже принцовi:

– Ти бився за нас три ночi та й звiльнив нас. Зараз вибери собi котру хочеш i будеш за царя на всю нашу державу.

– Я вибрав би молодшу, – каже принц. – Якщо вона хоче, то нехай чекае на мене один рiк.

Через рiк прийду, як не загину.

Вiдкланявся, знову сiв на чобiт i тiльки подумав: «Неси мене до мами» – як вилетiв на Скляну гору.

Мати дуже зрадiла йому. А вiн одразу запитуе:

– Ну, мамко, ви дiзналися, де в Поганина сила?

– Питала.

– Ну i що?

– Спочатку так ударив мене, що полетiла до стiни. А потiм сказав, що його сила – у мiтлi. А як пiшов битися iз залiзною бабою (вiн кожного дня б’еться на горi з тою бабою), я мiтлу позолотила, повила в шовк i зачинила в скринi – кiмнати не мела.

Через добу вiн повернувся i почав кричати: «Чому кiмната не метена?» Кажу: «Та я твоею золотою силою смiття б вимiтала? Я вмiю шанувати твою силу». Тодi плюнув менi межи очi: «Пропала би ти, хiба моя сила – у якiйсь мiтлi?» Я почала його цiлувати i, плачучи, питати: «Чому ж менi не скажеш, у чому твоя сила?» «Моя сила в шкатулцi», – зареготав Поганин. Я почистила шкатулку i позолотила.