Казки про богатирів та лицарів

Дивляться: в однiй повнiсiнько срiбла, в другiй – золота, в третiй – дiамантiв, у четвертiй – усiляка iжа, а в п’ятiй – напоi.

– Синку, та тут усього досить на тисячу рокiв!

– Досить, мамко!

Подивилися вони увесь палац i, змученi, полягали спати. Коли мати заснула, син узяв ключi i з поверха на поверх вибрався наверх – на двадцять четвертий. Вiдiмкнув дверi двадцять четвертоi кiмнати, знайшов у нiй золоту шкатулку, а в шкатулцi – золотого прутика. Позакривав за собою дверi, спустився вниз i золотим прутиком ударив з трьох бокiв, а собi подумав, щоб палац зробився золотим яйцем.

І так сталося: палац почав швидко зменшуватися i вчинився золотим яйцем. Принц положив яйце в кишеню, сiв на чобота й подумав: «Неси мене до твого господаря».

Пiднявся чобiт понад хмари, а спустився на широкiм полi бiля велетня. Чоловiчисько грiвся бiля вогнища i в котлi варив м’ясо:

– Ну, як ти злiтав?

– Добре.

– Чи бачився з матiр’ю?

– Бачився.

– А де мiй брат Поганин?

– Пропав.

– Ну, хай тобi щастить. Ти й нам допомiг звiльнитися вiд лиха. Тепер усi мiста будуть нашi, а не його, Поганина.

Вийняв iз котла м’яса i пригостив принца. Принц поiв i передав велетовi чобiт, за все гарно подякував. А потiм вiдкланявся, сiв на другий чобiт i подумав: «Понеси мене до твого господаря».

За пару хвилин чобiт опустився на широкому полi бiля першого велета. Той так само обняв ножиськами вогнище й варив у котлi iсти. Спитав принца:

– Ну, як ти злiтав?

– Добре.

– Чи видiвся зi своею матiр’ю?

– Видiвся.

– А де брат Поганин?

– Пропав. Розсипався на порох.

– Ну, дякую тобi, що ти i нас визволив вiд бiди.

Велет сягнув у котел, вийняв добрий кусок м’яса i пригостив хлопця.

Принц поiв i передав господаревi чобiт. Вiдкланявся i рушив у дорогу пiшки. Думае собi: «Прийду до коня, який там закопаний, i якщо вiн ще живий – вернуся додому, а якщо вже мертвий – залишимося з мамою жити у палацi на тiм мiсцi».

Йде, йде, йде. Прийшов на те поле, де закопав свого коня.

Дивиться – прутик на кiнцi ще трохи зелений. Швидко розкопав коня. І як тiльки торкнувся його, той одразу пiдскочив до неба, полетiв попiд хмари, а коли став на землю, то зробився у сiм разiв кращим.

– Ну, як ти сходив?

– Добре.

– А твоя мама де?

– Тут, – показав принц на яйце.

– Якби ще одну добу тебе не було, не знайшов би ти мене живим. А тепер усе гаразд. Куди хочеш iхати?

– У свiй край.

Погостилися.