Казки про богатирів та лицарів

Хлопець наблизився до муру, а коли був уже коло вежi, де стояв когут, натяг лука i стрiлив.

Тодi прибiгли злодii. Пiдсадили хлопця на високий мур i кинули йому кiнець мотуза, аби i iх тягнув.

Хлопець витяг одного розбiйника, а як спускав на другий бiк, вiдтяв йому голову й кинув у царський двiр.

Так учинив i з iншими. Всiх зарубав i покидав пiд мур. Тодi спустився й зайшов до палацу. Вiдчинив дверi у свiтлицю – там сторожi сплять.

Анi душi: нiякоi варти. Заглянув до спальнi – цар, цариця на постелях – мабуть, гарматою iх не добудитися.

Пройшов до дальшоi кiмнати – сплять три царськi дочки. У кожноi з них край голови запалена свiчка.

Що тут робити? Хлопцевi багатство не потрiбне. Аби дати про себе чимось знати, подумав переставити свiчки дiвчатам до нiг. Двi перенiс, а коли торкнувся до свiчечки найменшоi царiвни, дiвчина прокинулась.

– Хто ти за один? Як ти сюди потрапив?

Вiн – палець на уста, аби сестер не пробудила. Тодi царiвна встала, взяла його за руку й повела до iншоi кiмнати.

Хлопець розповiв iй про свою пригоду, сказав, що вбив пiд муром двадцять чотири розбiйники.

– Йой! – скрикнула дiвчина. – Та се тотi злодii, що вже давно хотiли обiкрасти й порiзати нас. За се тобi нянько дасть багато!

– Не треба менi нiяких дарункiв, лиш будь менi за жiнку…

– Я буду твоею, – й дала йому перстень з власноi руки.

Хлопець тодi каже:

– Тепер я пiду по братiв, а ти доти мовчи…

Перед тим, як перелiзти мур, у кожного злодiя вiдрiзав кiнчик носа, зав’язав у хусточку, сховав у кишеню й аж тодi побiг у лiс.

По дорозi прихопив головню iз ватри розбiйникiв.

Коли добiг до Зорi та Пiвночi, вiдв’язав iх i пустив на волю:

– Но, тепер iдiть своею дорогою!

А тi, нiби iм хто очi виколов, почали тiкати навмання. Хлопець ледве устигав за ними.

Як пройшли повз шатро, вiдразу зазорiло. Молодший царевич швидко розклав вогонь i, коли брати попрокидалися, вже горiла ватра.

– Йой, яка нiч була довжелезна!

– Довга, довга, – засмiявся хлопець, – склалися тут в’едно аж три ночi.

І розповiв iм про своi пригоди – як вбив страшного змiя, як поспiшив шукати вогню, як прив’язав до дерев Пiвнiч i Зорю, як знищив двадцять чотири розбiйники – розказав усе чисто!

Але вернiмося лише до царськоi палати! Що там сталося? Коли розвиднялося, командир сторожi знайшов пiд стiною двадцять чотири розбiйники. Одразу пiзнав iх i шаблею вiдтяв кожному носа.

Вдень командир доповiв царевi, що вiн убив злодiiв.