Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Я як сiв на той камiнь, як ухватив галушку, так вона крiзь мене i проскочила, та ще i крiзь той камiнь пройшла, та аж на сiм сажнiв у землю ввiйшла!

Тут пани зараз:

– Це, – кажуть, – може бути: сiм день чоловiк виживе, не iвши; а що камiнь галушка пройняла, то, може, вiн млиновий; це, – кажуть, – ще не брехня.

От на другий день звуть його знову брехнi казати.

– Я, – каже мужик, – як почав сам хазяйнувати, так усе ходив на охоту, та був у мене такий хорт, що я його нiколи не годував. От раз поiхав я з ним на охоту та й зiгнав зайця, тюкнув на хорта, хорт за ним; як догнав же, так i ковтнув: тiльки заднi нiжки трошки видно.

Я тодi з коня та за хорта: як устромив йому руку у рот, так i вивернув, як рукавицю, та пiсля ще сiм год з тим хортом полював.

Пани вп'ять:

– Це не брехня; це все може статись.

Звiсно, панiв завидки беруть, що як же мужик та покрива iх перед царем. Почали царя розбалакувати, почали розбалакувати та й завiрили, що це правда.

От i на третiй день iде вiн до царя.

Цар сидить, а коло його увесь чин, генерали, сенатори усi. От мужик i каже:

– Як хазяйнували ми з батьком, так оцей пан позичав у нас сто тисяч, а оцей – п'ятдесят, а цей десять, – та так на усiх по йменню зве i грошi вищитуе.

Цар i пита.

А панам же сором сказати, що мужик краще за них збрехав, та:

– Правда, правда.

– А коли правда, то й заплатiть.

Треба iм платити. Той забрав грошi, та ще i цар йому щось дав, та й пiшов собi.

Вiвчар Василько i золотi гори

Жив бiдний парубок Василько.

Щоб якось вилiзти iз злиднiв, пiшов у свiт, куди очi дивилися. Але нiде не мiг знайти роботу – мозолiв набити, щоб грiш заробити.

Одного дня дiзнався, що можна би найнятися в багатого дiдича. Але йому сказали:

– Не йди до того шкуродера. Вiн не дае наймитовi iсти.

Василько звик до всякоi бiди, тому не злякався. Пiшов до пана найматися. А той здивувався:

– Ти, легiню, хочеш робити у мене?

– Хочу.

– То роби за iжу.

Будеш вiвцi пасти. Але як десь загубиш хоч одне ягнятко, здеру з тебе шкуру.

Що мав бiдний робити? Похилив голову та й каже:

– Добре, пане, так буду робити, аби ви не здерли з мене шкуру.

Та й вигнав парубок на пасовисько тисячу овець. Їх було – як тих зiрок на небi. Пас цiлий тиждень, потiм ще один. А якось перед вечором неподалiк вiд нього сiв орел i попросив:

– Дай менi, вiвчарику, ягнятко, бо я такий голодний, що не можу лiтати.