Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

– Ну, брат, – каже багач, – узяв одежу, бери й комору, бо як менi ii спалить, то й вся оселя згорить.

Забрали й комору, перенесли.

– А що, дядьку, тепер е що надiть тобi i дядинi?

– Спасибi тобi, небоже.

– А знаеш що, дядьку, де в твого брата грошi стоять?

– Та цур iм, навiщо вони нам?

– Та то я тiльки так питаю.

– У погребi в нього скриня стоiть, залiзним цепом до стовпа прикована. Повна червiнцiв, так без лiку гаспидiв син i сипле туди!

Парубок намотав на вус.

Встав уночi, пiшов на гробовище, оп'ять вирив тещу, взяв ii на оберемок, понiс до багача в двiр, внiс у погрiб, одiмкнув скриню з грiшми, порозкидав грошi скрiзь по погребу, посадив тещу в скриню, понасипав iй червiнцiв у жменю, прикрив трошки ii вiком; засунув погрiб та й пiшов.

Прийшов додому й лiг.

Коли це багатий устав уранцi та й пiшов до погреба, щоб грошей взяти, – йому треба було на щось багато грошей. Одпер погрiб, дивиться – скрiзь грошi валяються; коли до скринi – аж там теща сидить… Аж дух заперся в нього – i не скрикнув… Як вискочив з погреба, як зарепетуе:

– Каленику, бiжи скорiше до батюшки! Як можна швидше! Скажи, що оп'ять прийшла!

Той, як почув, то аж нестямивсь! Як дремене до попа! Прибiг, аж пiна йому з рота.

– Що таке? Що таке?

– Оп'ять прийшла…

– Оп'ять прийшла?.. Оце так! Оце так! Семене! Семене! Бери Євангелiю! Пошли, нехай iдуть до церкви, нехай заберуть хорогви… Нехай в усi дзвони дзвонять…

А сам вбираеться, та з ляку надiв один чобiт, а один черевик, та ще й на босу ногу… Вийшли з хати, та вже Каленик за ворiтьми вгледiв, та каже:

– Батюшко, що це в вас таке? Халяву, чи що, загубили?

– Де? А! Якраз! Якраз! Се черевик… Бiжи скорiше, найди менi чобiт.

Побiг Каленик у хату, шукае чобота, облазив скрiзь, аж пiт з нього ллеться, та усе нiяк i не найде, та репетуе на всю хату:

– Де батюшчин чобiт?

А пiп стоiть надворi, мороз такий, що аж литки почервонiли на морозi, а йому байдуже, вiн тiльки думае про Параску та про те, що йому буде за те, що нiяк не заклене зверх'естественноi сили… Дiйде до митрополита, то той розстриже за те, що не вмiв заклясти.

Принесли чобiт – насилу знайшли. Взув. Як дременуть – та до самого двору, не переводячи духу. «Да воскреснет Бог» батюшка вичитують, а дзвони ревуть, аж земля стогне. Зiбралося миру видимо-невидимо… А багатий стоiть коло ворiт, як пуп, синiй, посинiв на морозi, та все дожидаеться попа. Прибiг пiп.